Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Дух і Літера
- ISBN: 978-966-378-264-5
- Переводчик: Андрій Павлишин
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський». Краткое содержание книги:
_________________
Колись я знаходив вихід для своєї енергії в написанні листів, то була тоді єдина моя творчість.
З листа до Анджея Плешневича, 4 березня 1936
* * *
Мені потрібен товариш. Мені потрібна близькість спорідненої людини. Я прагну якоїсь запоруки внутрішнього світу, існування якого постулюю. Безугавно тільки тримати його на власній вірі, нести його всупереч усьому силою своєї перекірливості — то праця й мука Атласа. (…) Мені потрібен спільник для новаторських починань. Те, що для однієї людини є ризиком, неможливістю, поставленою догори ногами примхою, — відбите у чотирьох очах стає дійсністю. Світ наче чекав на ту спілку: досі замкнений, тісний, без подальших планів, він починає дозрівати барвами далечіні, лускати й відкриватися углиб. Мальовані проспекти поглиблюються та розступаються в реальні перспективи, стіна пропускає нас у раніше неосяжні виміри; фрески, мальовані на небосхилі, оживають, як у пантомімі.
З листа до Тадеуша Брези, 21 червня 1934
* * *
Ті листи, які мені вдалося знайти упродовж шістдесяти років, становлять не просто епістолярну колекцію, але передусім своєрідну автобіографію письменника, вони дають значний матеріал до його біографії, численні сліди якої затер час, а свідки переважно загинули. Властиво, увесь відомий нам сьогодні життєпис Бруно Шульца був реконструйований завдяки його листам, із уламків спогадів тих, хто його пережив, і нечисленних документів. Навіть такі елементарні дані, як дата народження письменника, подавалися у різних версіях, або супроводжувалися знаком запитання.
Єжи Фіцовський, зі Вступу до Книги листів
Якщо ми вже маємо звірятися навзаєм у таємних болячках, які нам дошкуляють, то звірюся Вам у певній хворобі, яка мене переслідує і також стосується часу, хоча й відрізняється від симптомів гастричної діареї, яку Ви описали були в себе. Ваш стравохід занадто легко пропускає час, нездатний затримувати його в собі, — мій відзначається парадоксальною перебірливістю, він опанований idée fixe н е з а й м а н о с т і ч а с у. Так, як для якогось раджі з меланхолійною й ненаситною душею кожна жінка, яку ледь торкнув погляд чоловіка, — не є вже незайманою і гідна хіба шовкової мотузки, так і для мене час, на який хтось висловив претензію, до якого вчинив бодай найменшу алюзію, — є вже порочним, зіпсованим, неїстівним. Я не терплю суперників до часу. Вони мені огидять той шматок, якого торкнулися. Я не вмію ділитися часом, задовольнятися об'їдками після когось. (Тим самим словником користуються закохані ревнивці). Коли я маю приготуватися до уроків на завтра і придбати на складі деревини матеріали, — вже все пополудня й вечір для мене втрачені. Я відмовляюся від решти часу зі шляхетною гордістю. Все, або нічого — ось мій пароль. А позаяк кожен шкільний день спрофанований подібним чином, я живу в гордій абстиненції та — не пишу. В тій безкомпромісності живе якась феодальна ментальність. Як Ви гадаєте, чи можна її вигодувати, викохати, виховати ту поволоку лицарськості?
Поза тим, повідомляю Вам, що, мабуть, на Свята приїду до Варшави, де маю намір провести піврічні канікули. Чи застану я Вас? Дуже сподіваюся на зустріч. Додаю вирази поваги та палкої симпатії.
Бруно Шульц
Дрогобич, 2 XII 1934
P.S. Чи можете Ви мені підказати якесь дешеве помешкання у Варшаві?
Дорогий Тадзю!
Не гнівайся, що я досі нічого не писав. Я одразу ж потрапив у шкільну круговерть… Інспектор угніздивсь у Дрогобичі й тяжить над нами, як кошмар. Юна[73] нудьгує в Янові та сумує за Варшавою. Щодо моєї відпустки я ще не маю офіційного повідомлення. В ці дні повсюдної та великої жалоби[74] я не можу в тій справі вдаватися до жодних клопотань. Чи Ти вже завершив переписування? Чи провадиш уже переговори з кимось із видавців? Дуже вже я чекаю появи бодай уривку[75].
Зі статтею Віткаци[76] трапилося велике лихо, бо я дав її Ґридзевському[77]. Віткаци на це несамовито розгнівався й велів мені негайно відкликати рукопис, що я і вчинив[78].
Маю до Тебе прохання: не гнівайся, прошу Тебе, що я з тим до Тебе звертаюся, але тільки Тобі можу це довірити. Один доволі високо вміщений у суспільній ієрархії пан, у прихильності котрого я зацікавлений, запрагнув наймарнотніших у світі лаврів поета і почав писати вірші. Ба більше, він звернувся до мене з проханням, щоб я проконсультувався зі своїми знайомими у світі літератури щодо вагомості цих віршів (позаяк я заявив йому, що сам на тому не розуміюся). Якщо та експертиза виявиться дуже критичною — той пан утратить прихильність до мене. Отож, за умови, що Ти зможеш погодити це зі своїм сумлінням, — будь такий добрий і напиши щось неокреслено позитивне. Надсилаю Тобі ці вірші, в яких сам не орієнтуюся. Я не бачу в них сенсу.
Що поробляє Ничек?[79] Вітай її сердечно від мене та від Юни.
Обіймаю Тебе найсердечніше.
Твій
Бруно
Дрогобич, 13 V 1935
Дорога Зосю![80]
Мені соромно, що я до вас так давно не писав, і я вдячний Тобі, що Ти про мене згадала. Я часто про вас думав, про Тадзя і про Тебе, але якось не міг зважитися написати. Питання про мою відпустку досі витає якимись кураторіями та міністерствами, [а] я міркую про те, щоб, не чекаючи відпустки, кинути всю ту школу.
73
Див. примітку 6 у листах до Арнольда Шпета (у електронній версії — прим. 58).
74
Жалоба після смерті маршала Юзефа Пілсудського, померлого 12 травня 1935 року.
75
Йдеться про рукопис Адама Ґривалда (Adam Grywałd, 1936), першого роману Тадеуша Брези.
76
Віткаци — так друзі називали Станіслава Іґнація Віткевича, див. біографію у примітках до листів Шульца до нього (у електронній версії — прим. 206).
77
Мечислав Ґридзевський — див. біографію у примітках до листа Шульца до нього (у електронній версії — прим. 244).
78
Станіслав Іґнацій Віткевич порвав співпрацю з «Wiadomościami Literackimi» в 1930 році й відтоді ніколи більше там не друкувався. Причини цього розриву незрозумілі, вони начебто полягали в якихось особистих непорозуміннях між ним і редакцією «Wiadomości», схильною легковажити письменством Віткевича.
79
Ничеком друзі називали Зоф'ю Нич, тодішню наречену, а пізніше дружину Тадеуша Брези.
80
Лист до Зоф'ї Нич (це перша частина листа, відтак іде текст, звернений до Брези — див. лист 16).