Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Дух і Літера
- ISBN: 978-966-378-264-5
- Переводчик: Андрій Павлишин
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський». Краткое содержание книги:
_________________
Колись я знаходив вихід для своєї енергії в написанні листів, то була тоді єдина моя творчість.
З листа до Анджея Плешневича, 4 березня 1936
* * *
Мені потрібен товариш. Мені потрібна близькість спорідненої людини. Я прагну якоїсь запоруки внутрішнього світу, існування якого постулюю. Безугавно тільки тримати його на власній вірі, нести його всупереч усьому силою своєї перекірливості — то праця й мука Атласа. (…) Мені потрібен спільник для новаторських починань. Те, що для однієї людини є ризиком, неможливістю, поставленою догори ногами примхою, — відбите у чотирьох очах стає дійсністю. Світ наче чекав на ту спілку: досі замкнений, тісний, без подальших планів, він починає дозрівати барвами далечіні, лускати й відкриватися углиб. Мальовані проспекти поглиблюються та розступаються в реальні перспективи, стіна пропускає нас у раніше неосяжні виміри; фрески, мальовані на небосхилі, оживають, як у пантомімі.
З листа до Тадеуша Брези, 21 червня 1934
* * *
Ті листи, які мені вдалося знайти упродовж шістдесяти років, становлять не просто епістолярну колекцію, але передусім своєрідну автобіографію письменника, вони дають значний матеріал до його біографії, численні сліди якої затер час, а свідки переважно загинули. Властиво, увесь відомий нам сьогодні життєпис Бруно Шульца був реконструйований завдяки його листам, із уламків спогадів тих, хто його пережив, і нечисленних документів. Навіть такі елементарні дані, як дата народження письменника, подавалися у різних версіях, або супроводжувалися знаком запитання.
Єжи Фіцовський, зі Вступу до Книги листів
Чи Ви її читали? Чи вона Вам сподобалася? З наших бесід я пам'ятаю тільки загальну атмосферу — зміст вивітрився мені з пам'яті. Я з великим задоволенням скористаюся Вашим люб'язним запрошенням і відвідаю Вас — щоб через 11 років продовжити перервану розмову.
Мені соромно, що я нічого не знаю про Вашу літературну творчість. Нещодавно я чув про якийсь Ваш чудовий, майстерний переклад, чи, може, оригінальній твір. Мені соромно, що я не тільки не читав, а й навіть не знаю, про що йшлося. Не смію напрошуватися на примірник, коли сам виявився таким забудькуватим.
Прошу Вас і надалі не забувати про мене та сердечно тисну руку.
Бруно Шульц
Дрогобич, 13 III 1934
Флоріянська, 10
Шановний і Дорогий Пане!
Ви далебі втішили мене доказом своєї пам'яті й тим красним, хоча й несподіваним дарунком. Коли Ви встигли зробити цей досконалий переклад? Який вражаючий обсяг праці, які поклади творчого elan'у[54] й натхнення! Ви далебі красно прислужилися польській літературі, посприявши засвоєнню в чудовому перекладі такої серйозної добірки творів Демеля[55].
Я не знав того поета в оригіналі й, читаючи Ваш переклад, зовсім не мав враження, що то переклад, таким він пульсує натхненням, природністю й автентичністю. Я ще не перечитав усього тому, лише запустив зонди в кількох місцях, наштовхуючись повсюди на щиру поетичну стихію. Я не знаюся на поезії, ніколи не написав жодного вірша, висловлюю лише судження приватного її споживача.
Якби я мав подібний до Вашого дар транспонування поезії, то наважився б зробити те, про що давно мрію, як про практично недосяжну річ: переклад P.M. Рільке[56], котрого люблю понад усіх поетів. А як Ви ставитеся до того чудового поета? Чи знайомі Вам його Neue Gedichte, або Buch der Bilder?
Сердечно Вас вітаю до [sic!] цієї книжки, яку, сподіваюся, спіткає заслужене визнання.
Ваші коментарі стосовно моєї книжки[57], хоча й постали внаслідок побіжного ознайомлення з нею — дуже тонкі й проникливі. Кілька тих Ваших слів про неї овіяли мене довірливим подихом розуміння та близькості. Так воно є, Ви належите до нечисленної громади властивих читачів цієї книжки.
Далебі мені соромно, що я не можу віддячитися Вам пересиланням книжки, усі примірники якої нещодавно мені розійшлися, а від видавця ніяк не можу допроситися кількох додаткових. Напишу йому ще раз. Цікаво, якою буде Ваша оцінка всього твору.
Кожна звістка від Вас є для мене надзвичайно милим нагадуванням про давні часи. Ми Вас часто згадуємо разом зі спільною нашою знайомою, яка випадково тут опинилася, — п. Юзефиною Шелінською з Янова[58], котра говорить про Вас зі справжнім сентиментом.
Зрозуміло, що будучи у Львові, я не відмовлю собі у приємності відвідати Вас, чим наперед тішуся.
Просив мене передати уклінні вітання Д-р. Мантель[59], германіст тутешньої гімназії.
Ще раз сердечно дякую за пам'ять і переказую вирази поваги та найсердечніше вітання.
Бруно Шульц
Дрогобич, 10 VI 1934
Шановний і Дорогий Пане!
Дуже дякую за присланий мені чудовий, по-справжньому майстерний переклад[60]. Я поки що прочитав лише кілька віршів, бо дуже в цю мить заклопотаний перед від'їздом до Варшави. Що стосується рецензії на ці вірші, то мушу зізнатися, що дуже мало знаюся на поезії, і то була би, мабуть, узурпація, якби я наважився про це писати. В кожному разі, мені було б важко опублікувати її у «Wiadomościach», позаяк там кожен має власний відділ, а я займаюся іноземною прозою (переклади романів). Зрештою, побачимо після прочитання цілої книжки.
Я давно з Вами, Пане Професоре, не бачився, ще з Кудової[61], і кожна листовна зустріч із Вами нагадує мені про давні, втрачені часи. На жаль, я не зможу затриматися у Львові. Якби Ви, Пане Професоре, колись опинилися у Варшаві — я б дуже тішився зустріччю з Вами, Пане Професоре, тим більше, що й моя наречена Юзя Шелінська добре Вас знає і згадує дуже прихильно.
54
Elan (нім.) — порив, розмах. (Прим. перекл.)
55
R. Dehmel, Poezje, tłumaczenie і wstęp A. Spaet, Lwów 1933. Ріхард Демель (1863—1920) — німецький поет, приятель Станіслава Пшибишевського, автор збірки віршів Erlösungen (1891). Шульц уже згадував про цей переклад у попередньому листі (№ 6).
56
Див. примітку 3 в листах до Стефана Шумана (у електронній версії — прим. 22).
57
Див. примітку 2 (у електронній версії — прим. 53).
58
Юзефина Шелінська, котру також кликали Юна (1905—1991) — колишня наречена Бруно Шульца, походила з родини полонізованих євреїв, які своє родинне прізвище Шренцель (Schrenzel) змінили на Шелінські. Народилася в Бережанах на Тернопільщині, мешкала в Янові (тепер Івано-Франкове), закінчила гуманітарні студії (польська мова та мистецтвознавство) у Львівському університеті. Після 1930 року отримала посаду викладачки польської мови в Дрогобицькій II змішаній гімназії ім. Генрика Сенкевича. В 1933 році познайомилася із Шульцом, через два роки вони офіційно заручилися, проте одружитися їм завадила різниця конфесій, католицької та юдейської, якої не вдалося подолати, хоча Шульц задля цього вийшов із юдейської релігійної громади (див. примітку 4 в листах до Романи Гальперн (у електронній версії — прим. 262)). Шелінська виїхала із Дрогобича та завдяки клопотанням і підтримці знайомих Шульца знайшла нову роботу в Головному статистичному управлінні у Варшаві, що дало б змогу їм разом мешкати у столиці. Проте виявилося, що зв'язки Шульца з рідним містом нерозривні, а рішення покинути Дрогобич годі втілити. Короткий, приблизно дворічний період заручин закінчився остаточним розривом після спроби самогубства Юзефини в перших днях 1937 року. Під час нацистської окупації вона переховувалася у Варшаві та її околицях, працюючи, де пощастить, а після війни оселилася в Ґданську та очолила Головну бібліотеку в тамтешній Вищій педагогічній школі. До смерті залишилася самотньою. 11 липня 1991 року, після того, як їй виповнилося вісімдесят шість літ, жінка майже через п'ятдесят п'ять років повторила спробу самогубства, ковтнувши — як і тоді — значну кількість снодійного, і цього разу її не врятували. (Див. Вступ до «Книги листів», а також: A. Bejowicz, Zerwane zaręczyny z panną J., в: Teatr pamięci Brunona Schulza, pod. red. J. Ciechowicza i H. Kasjaniuk, Gdynia 1993, s. 94—107).
59
Бернард Мантель — доктор філософії, германіст, викладач німецької та французької мов і пропедевтики філософії в державній гімназії у Дрогобичі. Убитий нацистами в 1942 році: «[Якуб] Блат, директор [приватної] гімназії у Дрогобичі, та гімназійний професор [Бернард] Мантель в останні хвилини перед смертю під час листопадової «операції» 1942 року у Дрогобичі сперечалися про ідеї Платона» (Ruch podziemny w ghettach i obozach — materiały i dokumenty, Warszawa — Łódź — Kraków 1946, s. 44).
60
Йдеться про книжку: S. von Trimberg, Pieśni, tłum. i wstęp A. Spaet, Lwów 1936. — Зюскінд фон Трімберґ — поет-трубадур початку XIII століття, видатний німецький придворний співець.
61
Див. примітку 1 (у електронній версії — прим. 52).