Первісна. У вирі пророцтв
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #2
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. У вирі пророцтв». Краткое содержание книги:
Тим часом Шимас аб Нейван і Ріана вер Шонаґ, послухавшись поради диннеші, прямують на Ініс на н-Драйґ. Що їх чекає на цьому далекому острові, де тисячу років тому помер останній у світі дракон? Яке нове знання вони там здобудуть? І як це пов’язано з Ейрін та її Первісною Іскрою? А пов’язано ж напевно…
Ріана слідом за Шимасом підвела очі до неба й запитала:
— Професоре, про що ви думаєте, коли дивитесь на зорі?
— Про багато речей, — відповів він, але за мить збагнув, що вона хотіла почути. — І, звичайно, думаю про те, довкола якої з цих зірок обертається Старий Світ, батьківщина наших пращурів. Чи далеко вона. Чи взагалі її можна побачити. Чи, може, ця гіпотеза хибна, а інші земні світи, як і гадали в давнину, перебувають тут-таки поруч, за невидимою й непроникною маґічною завісою.
Молода відьма скрушно похитала головою:
— У цьому ви не відрізняєтесь від решти чаклунів. Ладні радше поставити під сумнів справедливість Ірданової теорії, яку вперто називаєте гіпотезою, аніж визнати помилку своїх попередників, які стратили ґеніального вченого за облудним звинуваченням.
— Воно не було облудним, — сказав Шимас, хоч і розумів, що Ріану не переконає. — Він служив Ан Нувінові. Це доконаний факт.
Протягом останніх трьох століть постать Ірдана аб Бріна була предметом запеклих суперечок між відьмами та чаклунами. Власне, чаклуни ніколи не намагалися применшити заслуг цього видатного науковця, вони беззастережно визнавали його досягнення і в царині чарів, і в астрономії, і в філософії. Саме Ірдан аб Брін був першим, хто зміг оцінити (хоч і надзвичайно грубо, з великою похибкою) відстань до кількох найяскравіших зірок абрадського неба й отримав неймовірний, фантастичний результат, що вимірювався багатьма мільйонами мільйонів миль. Переконавшись, що ніде не помилився, Ірдан спробував обчислити справдешню яскравість цих зірок і дійшов приголомшливого висновку, що вони аж ніяк не маленькі вогники в глибинах простору, а такі ж потужні джерела світла, як і Сонце!
Від самого початку Мор Деораху всі освічені люди знали, що існує багато земних світів. Спершу це припустили чаклуни-друїди, коли Ініс Шінан було незбагненним чином перенесено під нове небо з іншим розташуванням зірок і меншим за розмірами місяцем. Згодом диннеші, що в перші десятиліття досить часто (хоча чимало сучасних чаклунів піддають це сумніву) спілкувалися і з тими ж друїдами, і з новоявленими відьмами, підтвердили здогад про множинність світів, а ті чаклуни, що ставали на шлях служіння Темряві, чули такі твердження від демонів. Однак ні диннеші, ні демони нічого не говорили про їхнє місцезнаходження, лише зазначали, що туди неможливо потрапити. Із покоління в покоління численні філософи сушили собі голови над тим, де можуть бути інші земні світи. Пропонувалося чимало різних варіантів, найпопулярнішим з яких було припущення про існування маґічних завіс, що відокремлюють їх один від одного. У тринадцятому столітті, після спростування відьмами ґеоцентричної картини світобудови на користь геліоцентричної, дослідники звернули погляд у небо, де досі відводили місце виключно для Кейґанту, і стали шукати земні світи на інші планетах. А в другій половині чотирнадцятого сторіччя з’явилася людина, яка зазирнула ще далі, вказала на зорі й оголосила, що насправді це інші сонця, розкидані в просторі. На переконання Ірдана аб Бріна, їх було створено зовсім не для того, щоб ними просто милувались у нічному небі. Де є сонце, там є й життя, а отже, довкола кожної зорі обертається свій земний світ, населений людьми.
Ірданова гіпотеза, попри шалений спротив з боку більшості духівників та консервативно налаштованої частини науковців, за короткий час здобула широку підтримку, а відьми, перевіривши його обчислення, навіть поквапилися долучити цю тезу до своєї мінеганської доктрини. Власне кажучи, якраз це відьомське рішення, ухвалене вже через неповні три роки після появи знаменитого трактату Ірдана аб Бріна „Про безмежний Космос і світи в ньому сущі“, у значній мірі й посприяло такому швидкому визнанню його концепції всією науковою спільнотою Абраду.