Первісна. У вирі пророцтв

— Могли й залишитись. Я б наглянув за Колвином. У Блахірзі ж нічого не сталося.

— Про Колвина я не турбувалася. Річ не в ньому, а в ґрафових доньках, які діймали б мене до самої ночі. А вони ж геть пустоголові… — Ріана подивилася на теку, що її Шимас тримав у себе на колінах. — Ну як, уже переглянули свою статтю? Надрукували без помилок?

— То ви її бачили? — здивувався він. — Читали?

— Ні, тільки пробігла очима. А от післямову професора аб Махавіна прочитала уважно. — Шимас помітив, як її щоки зашарілися. — Боюсь, це моя провина… А ще сестри Айліш. Вона наполягала, щоб я жодним словом про вас не згадувала, тому інші сестри й вирішили, що тлумачення пророцтва належить мені. Але тепер усе з’ясувалося. Ви ж не маєте до мене претензій, правда?

— Ніяких претензій, — запевнив її Шимас.

„А вона таки безсовісна,“ — вирішив він. — „Ані словом не обмовилася про те, щоб спростувати своє фальшиве авторство. Либонь, і далі сподівається приписати собі частину заслуги… Та біс із нею! Нехай собі тішиться…“

Зазвичай у науці пам’ятали лише того, хто першим робив відкриття. Проте в тих випадках, коли в спину першовідкривачеві дихала якась відьма, її, стараннями Сестринства, також не забували. Так, скажімо, закон всесвітнього тяжіння, покладений в основу небесної механіки, вперше сформулював Огріґ аб Лугайд, професор математики Рувінського Університету. Але в усіх підручниках його ім’я згадується разом з іменем відьми Аверлін вер Шіван (яка, до речі, досі жива й належить до дев’яти найстарших сестер), чия заслуга полягає лише в тому, що вона просто переписала Огріґові рівняння у зручнішому й загальнішому вигляді — не в термінах руху, а в термінах сили.

На думку про це Шимас подивився в небо, де вже з’явилися перші зорі, а серед них, звичайно ж, Канбиган — найяскравіша з усіх і, на загальне переконання, найближча до Нового Світу. Втім, останнім часом відьми це заперечували, оскільки вимірювання щопіврічного зміщення зірок, проведені в їхній новій обсерваторії в Калденських горах на півночі Алпайну, засвідчили, що Канбиган далеко не перша за близькістю зоря, і в одній лише Північній півкулі є ще три, про які можна з цілковитою певністю сказати, що вони розташовані ближче за неї. Більшість абрадських науковців, зокрема й кованхарські астрономи, зустріли цю заяву з великою недовірою, та поки не могли спростувати її власними вимірюваннями, які були надто неточними й дозволяли судити лише про порядок міжзоряних відстаней. Тож уся їхня арґументація зводилася до того, що одна з трьох названих зірок ледь помітна неозброєним оком, а дві інші можна розгледіти лише в телескоп або з допомогою маґічного зору. Певна річ, твердили опоненти відьом, зорі бувають різні за абсолютною яскравістю — та не можуть же вони аж так різнитися!

Сам Шимас не вважав такі міркування вагомим доказом, але й не квапився погоджуватися з відьмами. Був переконаний, що крапку в цій дискусії може поставити лише час, тому пильно стежив за публікаціями в університетському „Астрономічному тижневику“, де регулярно повідомлялося як про нові результати, одержані відьмами, так і про хід робіт над створенням найбільшого в світі телескопа, призначеного для високогірної чаклунської обсерваторії на кордоні Ан Данвару та Ґвеннеду. Наразі цей телескоп був найамбітнішим проектом Університету, над ним уже п’ятий рік працювала велика команда фахівців різного профілю, від механіків, оптиків і власне астрономів до спеціалістів з теоретичної та прикладної маґії. Чимало чаклунів пов’язували з новим телескопом надії двічі поспіль утерти носа відьмам — і створивши досконаліший, ніж у них, астрономічний прилад, і спростувавши з його допомогою їхні хибні обчислення…