Сутінки

— Я тебе бачила.

Навколо був хаос. Я чула захриплі голоси дорослих, що прилетіли на стоянку, але вперто продовжувала суперечку. Я не помиляюся, Едварду доведеться це визнати.

— Белло, я стояв поруч із тобою і відштовхнув тебе від місця зіткнення.

Я сповна відчувала неймовірну силу його погляду. Він ніби намагався змусити мене зрозуміти щось винятково важливе.

— Ні, — стиснула я щелепи.

— Будь ласка, Белло, — у його очах майнув золотий спалах.

— Чому? — наполягла я.

— Повір мені, — сказав він благально. М’який голос заполонив простір навколо. Я чула спів сирени.

— Пообіцяй усе мені пояснити пізніше.

— Гаразд, — роздратовано буркнув Едвард, украй виснажений.

— Гаразд, — затято повторила я.

Для того, щоб відсунути фургон від нас на достатню відстань, аби піднести ноші, знадобилося шість працівників швидкої і двоє вчителів — містер Ворнер і тренер Клеп. Едвард навідріз відмовився від такого способу транспортування. Я намагалася вчинити так само, але зрадник розповів їм, що я вдарилася головою і, можливо, у мене струс мозку. Я ледь не померла від приниження, коли на мене надягли корсет для фіксації шийних хребців. Було таке відчуття, що вся школа спостерігала з серйозним виглядом, як мене вантажать у швидку. Едвард поїде на передньому сидінні. Прокляття!

На додачу до всього шеф міського відділку Свон прибув на місце інциденту, перш ніж капосні медики встигли мене звідти евакуювати.

— Белло! — заверещав він у паніці, зрозумівши, хто лежить на ношах.

— Зі мною все гаразд, Чар… тату, — зітхнула я. — Абсолютно нічого серйозного.

Він звернувся до лікаря швидкої по професійний висновок. Замість дослухатися до їхньої розмови, я намагалася зорієнтуватися у хаотичній суміші незрозумілих картинок, що вихором проносилися у голові. Коли мене забрали з-під машини, я побачила глибоку вм’ятину на бампері жовтого авта, дуже чітку вм’ятину, яка повністю співпадала з контурами плечей Едварда… так наче він кинувся на автомобіль з достатньою силою, щоб деформувати метал…

Каллени спостерігали за всім здалеку. Гамма почуттів на їхніх обличчях варіювалася від несхвалення до люті, але не було жодного натяку на стурбованість Едвардовою безпекою.

Я хотіла знайти логічне пояснення, яке пролило б світло на щойно побачене і при цьому виключало би припущення про моє божевілля.

Природно, що поліцейський ескорт супроводжував швидку до лікарні. Я почувалася безглуздо, коли мене заносили всередину. Найгірше, що Едвард граційним рухом просто прослизнув крізь двері. Я заскреготіла зубами.

Мене поклали до відділення інтенсивної терапії — довгої палати з рядом ліжок, розділених пастельними візерунчастими завісами. Медсестра надягла мені на руку тонометр і поклала термометр під язик. Оскільки ніхто не потурбувався опустити завіси, щоб затулити мене від чужих поглядів, я вирішила, що неповинна далі залишати на собі дурнуватий корсет. Тільки-но медсестра пішла, я хутко відстібнула «липучку» і жбурнула його під ліжко.