Сутінки

— Якщо ти не хочеш, почати можу я, — усмішка згасла; він, напевно, почав сумніватися у моїй адекватності.

— Ні! — сказала я, червоніючи. — Я зараз.

Я хотіла трішки покрасуватися. Колись я виконувала цю лабораторну і знала, що шукати. Нічого складного. Я поклала перший слайд на предметний столик, налаштувала зображення в окулярі та швидко вивчила картинку на слайді.

— Профаза, — прозвучав мій упевнений висновок.

— Ти не проти, якщо я погляну? — запитав Едвард, коли я почала забирати слайд. Його рука перехопила мою. Пальці Едварда були крижаними, наче він щойно вийняв їх із снігової кучугури. Але я різко відсмикнула руку не тому. Під час доторку я відчула удар, наче між нами пройшов електричний струм.

— Вибач, — прошепотів Едвард, негайно забираючи руку, одначе не полишаючи наміру роздивитися слайд. Ще не зовсім отямившись, я спостерігала, як він вивчив слайд навіть швидше, ніж я.

— Профаза, — погодився він, охайно заповнюючи перший пропуск на контрольному аркуші, потім швидко замінив слайд і побіжно його оглянув.

— Анафаза, — прошепотів він, одночасно заповняючи другий пропуск.

— Можна? — незворушно поцікавилась я.

Він усміхнувся, але посунув мені мікроскоп. Як виявилося, уважний погляд в окуляр не приніс нічого, крім розчарування. А щоб його, він має рацію!

— Слайд три? — не дивлячись на нього, простягнула я руку.

Едвард подав мені слайд; здається, він щосили намагався більше не торкатися моєї шкіри.

Я кинула найшвидший погляд, на який була здатна:

— Інтерфаза, — і підштовхнула мікроскоп до Едварда, перш ніж він устиг розтулити рота. Він побіжно зиркнув ув окуляр і записав відповідь. Я б могла це зробити, поки Едвард дивився в мікроскоп, але чіткий вишуканий почерк навіював благоговійний острах. Я не хотіла псувати сторінку своєю курячою лапою.

Ми закінчили, коли у решти залишався ще добрий шмат роботи. Я бачила, як Майк із сусідкою знову і знову порівнюють два слайди; дехто ховав під столом підручник.

Мені було робити нічого, крім як намагатися не витріщатися на Едварда. Безуспішно намагатися. Коли я повернулася до нього, він дивився на мене. Знову незрозуміле розчарування в очах. Раптом до мене дійшло, що змінилось у його обличчі.

— Ти поставив контактні лінзи? — бовкнула я, не подумавши.

Здавалося, неочікуване запитання його спантеличило.

— Ні.

— О, — пробурмотіла я. — Мені здалося, що у тебе очі якісь інші.

Він здвигнув плечима і відвів погляд убік.

Насправді я була певна, що його очі змінилися. Я чітко пам’ятала чорну безодню, коли він неприязно витріщався на мене, вона особливо вирізнялася на тлі блідої шкіри і мідного волосся. Сьогодні його очі мали зовсім інше забарвлення — червонувато-жовта вохра, темніша за світло-коричневий колір паленого цукру, але з таким самим золотавим відтінком. Я не розуміла, як таке можливо, хіба що Едвард чомусь збрехав про лінзи. Або у Форксі я поступово божеволію, у прямому значенні слова.