Світанок

Таня була саме такою чарівною, якою я бачила її у своїх найгірших мареннях. Вона роздивлялася мене поглядом, у якому цікавості було набагато більше, ніж невдоволення, а тоді простягнула мені руку.

— Ласкаво просимо до родини, Белло, — усміхнулася вона трошки сумовито. — Ми вважаємося далекими родичами Карлайла, і мені справді прикро за… е-е-е… той невеличкий інцидент, коли ми повелися трішки не по-родинному. Ми мали запізнатися раніше. Ти нас пробачиш?

— Звісна річ, — відповіла я їй задихано. — Приємно познайомитися.

— Каллени вже всі попарувалися. Може, прийшла наша черга, Катю? — вона всміхнулася до блондинки.

— Мрії, мрії… — Катя закотила золоті очі. Вона відібрала в Тані мою долоню й ніжно її стиснула. — Ласкаво просимо, Белло.

Її руку накрила рука темнокосої жінки.

— Я — Кармен, а це — Єлизар. Нам усім напрочуд приємно нарешті з тобою познайомитися.

— М-мені теж, — затинаючись, пробурмотіла я.

Таня зиркнула на людей, що товпилися позаду, — на заступника Чарлі, Марка, та його дружину. Їхні очі були розширені — так вони дивилися на клан Деналі.

— Ми потоваришуємо пізніше. Для цього у нас попереду вічність, — Таня засміялася, і її родина рушила далі.

Всі старі традиції були дотримані. Мене сліпило сяйво ліхтарів, коли ми замахнулися ножем над вражаючим тортом — занадто пишним, подумала я, для досить скромного зібрання друзів та родичів. Ми по черзі жбурляли торт одне одному в обличчя; Едвард мужньо проковтнув свою частку — я не могла повірити власним очам. Я метнула свій букет напрочуд спритно — просто в руки заскоченої Анжели. Еммет і Джаспер захлиналися від сміху, спостерігаючи, як я взялася випіками, поки Едвард дуже обережно зубами знімав із мене позичену підв’язку: вона сповзла мало не до кісточки. Коротко підморгнувши мені, він жбурнув підв’язку просто в лице Майку Ньютону[3].

А коли заграла музика, Едвард пригорнув мене, щоб повести у традиційний перший танок; я радо попрямувала за ним, незважаючи на свій страх до танців — особливо танців перед публікою, — щаслива від того, що була в його руках. Він вів танок, і я без жодних зусиль крутилася попід куполом світла та у блиманні фотоспалахів.

— Подобається бенкет, місіс Каллен? — прошепотів він мені в самісіньке вухо.

Я засміялася.

— Мені ще довгий час доведеться звикати.

— Час маємо, — нагадав він мені — голос його бринів — і нахилився поцілувати мене, поки ми танцювали. Фотокамери дико заблимали.

Заграла інша мелодія, Чарлі поплескав Едварда по плечу.

З Чарлі танцювати було не так легко. У танцях він почувався не впевненіше за мене, отож ми обережно переміщалися з кутка в куток усередині уявного квадрата. Едвард та Есме крутилися довкола нас, як Фред Астер і Джинджер Роджерс[4].