Дисертація лейтенанта Шпильового

— З приводу чого? — поцікавився Зверев.

Андрій Кузьмич озирнувся і неголосно промовив:

— Мені здається, що в автобусі, з яким скоїлась аварія на Заріченському шосе, хтось навмисне пошкодив гідравлічний привод. Спочатку я гадав: каменем його перебило або перетерся. А тепер бачу: ні. Перебили його зубилом, не інакше.

Костін виразно поглянув на Зверева.

— Оце так!..

Ми пробули на автобазі години з півтори. Андрій Кузьмич показав пошкоджену ділянку гідропривода. Уважно його вивчивши, всі ми прийшли до висновку, що справді по ньому вдарили зубилом.

— Виходить, аварія була не випадкова? — спитав Костін.

— Не випадкова, — сказав майстер.

Костін подякував Андрієві Кузьмичу, і ми повернулися до управління.

У своєму кабінеті Костін ще раз докладно розпитав мене про аварію на шосе і записав до протоколу мої відповіді. Потім спішно викликали шофера автобуса і ще декого з пасажирів. Прийшов Танюшин.

— Мені піти? — спитав я, коли до кабінету ввійшов шофер.

— Ні, ні, — заспокоїв полковник, — вам корисно послухати.

Шофера звали Микитою Підопригорою. Він мене не впізнав. І не дивно. Бачились ми мигцем, і то в такий момент, коли автобус, не слухаючись гальма, летів під уклон. Хіба тут запам’ятаєш чиєсь обличчя? А я його примітив.

Микита тримався просто, але все ж не міг приховати здивування тим, що його запросили до цієї установи. Подальша розмова виявилась настільки цікавою, що я її запам’ятав буквально з протокольною точністю. Після кількох суто формальних запитань про ім’я, прізвище та місце роботи Танюшин промовив:

— Кажуть, що у той горезвісний день на кінцевій зупинці скупчилося до десятка автобусів.

— Так, це точно, — відповів Підопригора.

— Чи могли знати пасажири, який автобус піде першим?

Микита подумав, а потім заперечливо похитав головою:

— Ні, не могли.

— А шофери?

— Навряд. Ми в той момент вирішували з диспетчером, котра з машин мала йти у рейс.

— А гідравлічний привод пробили саме тоді? — втрутився Костін.

— Звичайно, — підтвердив Підопригора, — я коли сів у машину, то перш за все перевірив гальма. Вони ще працювали. Виходить, хвилин через дві вдарили по гідравліці.

— Ось що цікаво, — задумливо мовив Танюшин, — випадково чи ні саме у вашій машині зіпсували гальма?

Підопригора знизав плечима:

— Напевно, випадково. Адже ніхто не міг знати, що саме моя машина піде у рейс. Навіть я не знав.

Усі замовкли. Під вікном проїхала машина, навантажена брухтом, і брязкіт довго не стихав у кімнаті. Микита закурив і сказав, ні до кого не звертаючись:

— Сорок пасажирів могли угробити… сволота!