Дисертація лейтенанта Шпильового
- Автор: Савичев Генадій
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Дисертація лейтенанта Шпильового». Краткое содержание книги:
Шпильовий починає збирати відомості про героя і несподівано натрапляє на ниточку, яка зв’язує подвиг Петрищева з нашими днями і веде до викриття небезпечного злочинця.
— Танюшин.
Із Скосирєвим, мабуть, вони були уже знайомі, бо йому він не називав свого прізвища. Ми сіли за стіл. Танюшин відклав пачку паперів і уважно подивився на мене:
— Ми запросили вас у важливій справі.
Обличчя в нього стало добре і ніби знайоме. У мене проходила скованість.
— Що ви скажете з приводу цієї радіограми? — Танюшин подав мені папірець.
Я пробіг його очима. Це було донесення командира нашого корабля про помічену з щита шлюпку. Повідомлялися також орієнтовні координати і те, що з шлюпки не відповіли на оклик.
— Так, шлюпку бачили всі — і я, і мої товариші.
— О котрій годині?
— Близько четвертої.
— Ви певні, що в шлюпці були люди? — запитав Танюшин.
— Цілком. Там була одна людина. Нам навіть здалося, що вона чула наші крики.
Танюшин побарабанив пальцями по склу письмового стола. Потім встав і підійшов до карти, завішеної темною шторкою.
— Отже, шлюпку ви помітили приблизно тут?
— Так, — відповів я, теж підійшовши до карти.
— Який був вітер?
— О четвертій годині вітер почав стихати і дув від норд-веста, балів три-чотири.
— А течія?
— Течія тут стала. За годинниковою стрілкою швидкість два вузли. Вітер міг збити швидкість, але не дуже.
— Ви добре пам’ятаєте обстановку.
— Мені доводиться нести вахту, — відповів я, — а вахтовий повинен знати обстановку. В тому районі наш корабель буває досить часто.
Танюшин підійшов до столу і дістав з яіцика логарифмічну лінійку. Він швидко і вправно щось обчислив і, прокресливши пальцем по карті, ткнув у край берега:
— Враховуючи курс шлюпки, швидкість вітру і течію, можна припустити, що шлюпка йшла в напрямку бухти Прозорої.
— Так, ви точно все розрахували.
— Я хоч і не вахтовий офіцер, — усміхнувся Танюшин, — а ці премудрості й мені треба знати.
Я ще раз подивився на карту. Бухту Прозору я знав. Вода там майже завжди кришталево чиста. З кручі, мов крізь скло, можна побачити водорості і навіть рибу.
— Завтра вранці я поїду в бухту, — мовив Танюшин. — Вам теж треба поїхати. Не заперечуєте?
— Ні, звичайно. Але що я там робитиму?
— Ви змогли б впізнати шлюпку?
Я трохи подумав і похитав головою:
— Навряд. Все-таки ніч, шторм…
— Незалежно від цього, якщо ми її знайдемо, ви повинні подивитись, — сказав Танюшин і сів за стіл. — А зараз поговоримо про інше. Але я мушу вас попередити: все, про що тут буде сказано, повинно залишитися між нами.
— Хіба я не розумію?
— Мій обов’язок — попередити, — сухо сказав Танюшин. — Проаналізувавши з товаришем Скосирєвим хід вашої роботи, або, як ви її називаєте…
— Дисертації, — усміхнувся Скосирєв.
— Нехай буде так. Ми прийшли до висновку, що збирання матеріалу для лекції якимось чином збіглося з незрозумілою діяльністю невідомих нам осіб. Поміркуйте самі! Ви шукаєте фотографію Петрищева, а вона весь час вислизає з-під ваших рук. Ви намагаєтесь зібрати документи, і документи щезають невідомо куди.
Мені довелося перебити Танюшина:
— Я зустрів свідка вибуху, якогось Гужву, але він теж виявився не свідком і не Гужвою, а невідомою особою.
— Он як! — зацікавився Танюшин. — Може, це ряд випадковостей?
Я знизав плечима. У мене ворушилися непевні підозри, але я ніяк не міг зіставити всі факти разом, щоб зробити певний висновок. Не дочекавшись моєї відповіді, Танюшин вів далі:
— Могли б бути і випадковості, коли б не кілька важливих обставин. По-перше, у Волногорську не було ніяких складів з боєприпасами…
Я сподівався почути що завгодно, але тільки не це. Новина вразила мене. І, коли чесно признатися, вразила неприємно.
Танюшин помітив моє розчарування:
— Ви не хвилюйтеся. Можливо, подвиг все-таки був. Але висадили в повітря не склади з боєприпасами, а цілком секретну лабораторію професора Іващенка. В ній провадилися досліди, пов’язані з виробництвом ракетного палива… — Танюшин встав і пройшовся по кабінету. — Давайте підсумуємо дані. Професор Іващенко і тепер працює в тій галузі. Правда, не у Волногорську. Нам стало відомо, що розвідка однієї іноземної держави зацікавилася його роботою. Ми одержали про це спеціальне попередження з центру.
Танюшин підійшов до Скосирєва:
— І ось приходить товариш Скосирєв і розповідає про дивні речі, з якими ви зіткнулися, коли розшукували матеріали про Петрищева. Припускається, що Петрищев висадив у повітря лабораторію, якою керував Іващенко. А тепер саме роботою Іващенка цікавиться іноземна розвідка.
Я спробував уявити собі, як можна довідатися про секрети Іващенка за допомогою Петрищева. Але нічого конкретного на думку не спадало.