Ресторан на краю Всесвіту
- Автор: Адамс Дуглас Ноэль
- Серия: Путівник по Галактиці для космотуристів #2
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Переводчик: Павло Насада
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Ресторан на краю Всесвіту». Краткое содержание книги:
Зафод приглянувся до нього уважніше. «Скидається на чесного хлопця, — подумав він, — правда, з почуттям гумору у нього, напевно, не густо. Мабуть, добрячу частину свого життя він тільки те й робив, що бігав коридорами, ламав двері й промовляв таємничі фрази у порожніх кабінетах».
— Дозвольте відрекомендуватися, — сказав незнайомець. — Мене звати Руста, а це мій рушник.
— Здоров був, Руста, — сказав Зафод. — Привіт рушникові, - додав він, коли Руста простягнув йому добряче замацаного старого рушника у кольорову квіточку. Не здогадуючись, що з ним робити, він потиснув один його кінець. А у цей час повз вікно з гуркотом пролетів один із величезних равликоподібних, зелених з металевим полиском космічних кораблів.
— Ну ж бо, — підбадьорював Марвін величезну бойову машину, — тобі ніколи не відгадати.
— Еггммм… — замислилася машина, аж вібруючи від незвичного напруження, — лазерні промені?
Марвін понуро похитав головою.
— Ні, - низьким утробним голосом буркнула машина, — надто очевидно.
Антиматерія? — ще раз спробувала вона.
— Занадто очевидно, — зауважив Марвін.
— Так, так, — пробурмотіла дещо розгублена машина. — Е… а як щодо електронного тарана?
Це було новиною для Марвіна.
— А що це таке? — запитав він.
— А ось що, — захоплено відповіла машина.
З її корпусу з’явився загострений відросток і спалахнув смертельним променем світла. Стіна позаду Марвіна з грюкотом впала і після неї залишилася купка пилу. За хвилю всілися і рештки куряви.
— Ні, - відповів Марвін, — такого в мене немає.
— Але ж гарна штукенція, хіба ні?
— Дуже гарна, — погодився Марвін.
— А, знаю, — ще трохи подумавши, сказала бойова машина з зоряної системи Жаби, — у тебе, напевно, один із цих нових випромінювачів Ксанктік ресатруктрон дестабілізований зенон!
— Вони чудові, правда? — сказав Марвін.
— Так от яка у тебе зброя? — захоплено сказала машина з ноткою остраху у голосі.
— Ні, - відповів Марвін.
— О, — сказала розчарована машина, — то це напевно…
— Ти робиш невірні припущення, — перебив Марвін. — Ти забуваєш взяти до уваги певне абсолютно фундаментальне явище у стосунках між людьми і роботами.
— Е, я знаю, — сказала бойова машина, — це часом не..? - І знову поринула у роздуми.
— Подумай краще, — наполягав Марвін, — вони залишили мене, звичайнісінького робота-слугу, щоб зупинити тебе, гігантську універсальну бойову машину, поки вони рятуватимуться втечею. Як ти гадаєш, що вони могли мені залишити?
— У-у, е-е… — простогнала спантеличена машина, — я гадаю, щось особливо, руйнівне, нехай йому біс.
— Він думає! — сказав Марвін. — Ще б пак, він думає. То, може, сказати тобі все-таки, що вони дали мені для самозахисту?
— Гаразд, скажи, — насторожено сказала бойова машина.
— Нічого, — сказав Марвін.
Настала зловісна пауза.
— Нічого? — ревнула бойова машина.
— Зовсім нічого, — пригнічено поскаржився Марвін, — хоча б тобі якусь електронну виделку, чи що. Машина захиталася розлючено.
— Оце тобі маєш! — заревіла вона. — Зовсім нічого, так? У них у голові що, вітер гуляє?
— Ти тільки поглянь на мене, — сказав Марвін приглушеним голосом, — у мене ж весь лівий бік онімів через жахливий біль у діодах.
— Тобі, напевно, не солодко, еге ж?
— Угу, — з жалем підтвердив Марвін.
— Від цього мене аж тіпає! — обурилася машина. — Я їм зараз усе потрощу!
Знову з’явився електронний таран і спалахнув ще одною яскравою блискавкою, яка перетворила на пилюку найближчу до машини стіну.
— Ти ж розумієш, як я себе почуваю? — сумно промовив Марвін.
— Отак накивали п’ятами і залишили тебе напризволяще! — прогриміла машина.
— Так, — відповів Марвін.
— Я гадаю, їм варто зруйнувати і стелю! — лютився робот-танк.
Перехід між вежами залишився без стелі.
— Це вражає, - пробурмотів Марвін.
— Ти ще не бачив, що я можу, — розходилася машина. — Мені за іграшки знищити і долівку, без проблем!
Долівки теж не стало.
— Хай йому чорт! — тільки й встигла проревти машина, падаючи з висоти шістнадцятого поверху, і, гримнувшись на землю, розлетілася на дрібні кавалки.
— До чого ж тупа машина, аж нудить, — сказав Марвін і поплентався геть.
РОЗДІЛ 8
— То ми довго будемо отак сидіти? — сердито запитав Зафод. — Чого потрібно цим типам там, за вікном?
- Їм потрібен Бібльброкс, — відповів Руста. — Вони хочуть забрати вас у зоряну систему Жаби — найлиховісніший з усіх світів Галактики.