Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Сповідь - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Сповідь

Электронная книга - «Сповідь». Краткое содержание книги:

Жан-Жак Руссо (1712–1778) – видатний французький філософ епохи Просвітництва. Його «Сповідь» – найвідоміший автобіографічний роман у світовій літературі, який уже понад двісті років привертає увагу широкого читацького загалу. Свій останній твір Руссо вважав дослідженням людської душі. Відтворюючи події свого життя та власні переживання, філософ оголює «всю правду своєї натури», включаючи найінтимніші й найбрудніші її лабіринти. Починаючи «Сповідь» із самого народження, Руссо розповідає про своє дитинство і юність, про те, як йому довелося пробиватися у чужому ворожому оточенні, вражаючи читача не лише викладенням автобіографічного матеріалу, а й сміливим, тонким самоаналізом.
1 ... 14 15 16 17 18 19 20 21 22 ... 62
Перейти на страницу:

У сподіванні цього скромного майбутнього я кілька днів тинявся навколо міста, зупиняючись у знайомих селян, які приймали мене куди добріше, ніж приймали б городяни. Вони зустрічали і годували мене з такою добротою, ніби не бачили в ній ніякої заслуги. І вони не робили мені ласку, бо не виявляли переді мною ніякої переваги.

Так, мандруючи по світу, дійшов я до Конфіньйона у Савойї, розташованого за два льє від Женеви. Тамтешнього кюре звали паном Понвером. Це ім’я, відоме в історії Республіки, мене дуже вразило. Мені цікаво було поглянути на нащадка дворян Кюєрів.[25] Я відвідав Понвера. Він прийняв мене добре, розповів про женевську єресь, про могутність святої матері Церкви і нагодував обідом. Я не знайшов, що відповісти на вивершені таким чином докази і визнав, що кюре, який нагодував мене таким добрим обідом, щонайменше вартий наших пасторів. Звичайно, я мав більшу вченість, ніж Понвер, попри його дворянство, але я був дуже гарним гостем, щоб виявитися таким самим гарним богословом, а його чудове вино так переможно говорило на його користь, що я згорів би з сорому, якби почав сперечатися з таким гостинним господарем. Тож я поступився чи принаймні не заперечував йому відкрито.

Бачачи мою обережність, мене матимуть за лицеміра. Це не так, я просто намагався бути ввічливим. Лестощі, чи, краще сказати, поблажливість – не завжди вада, частіше вона чеснота, особливо замолоду. Доброта привертає нас до того, хто її виявляє, і ми поступаємося не заради обману, а щоб не засмучувати його і не віддавати злом за добро. Що змусило Понвера привітно зустріти мене, поставитися до мене ласкаво і намагатися мене переконати? Не що інше, як співчуття до мене! Моє юне серце сказало мені це. Вдячність і повага до доброго священика переповнювали мене. Я відчував свою перевагу, але не хотів виявляти її, відплачуючи за гостинність. Мною керувало не лицемірство, і я не думав змінювати релігію, не мав наміру навіть звикати до такої думки, що викликала у мене жах. Просто я не хотів сердити того, хто, бажаючи мене переконати в іншому, ласкаво поставився до мене. Я хотів підтримати його прихильність до мене і дати йому надію на успіх, показавши себе беззахиснішим, ніж був насправді. Моя провина схожа була на кокетування порядних жінок, які, бажаючи добитися своєї мети, уміють, нічого не дозволяючи і не обіцяючи, вселяти надію на те, чого не збираються виконувати.

Розум, жаль, любов до порядку вимагали не потурати моєму божевіллю, забрати мене від загибелі, до якої я біг, і відіслати назад у родину. Так і вчинила б чи спробувала б учинити будь-яка доброчесна людина. Але зовсім не факт, що Понвер, попри всю його доброту, був доброчесний. Навпаки, він не знав іншої чесноти, крім поклоніння образам святих і читання розарію, і вважав, що для блага його віри найкраще писати пасквілі проти женевських пасторів. Навіть і не думаючи відсилати мене назад, він використав мою втечу з дому, щоб зробити моє повернення неможливим, навіть якщо я захочу повернутися. Можна побитися об заклад, що він прирікав мене на бродяжництво і загибель у злиднях. Але він цього не бачив. Він бачив у мені душу, яку слід було відняти у єресі й повернути в лоно Церкви. Байдуже, буду я порядною людиною чи волоцюгою, аби я ходив до меси! Втім, не слід вважати, що так думають самі католики, подібні думки властиві будь-якій догматичній релігії, де віра стає важливішою за справи.

вернуться

25

Дворяни Кюєри (cuiller, ложка, фр.) – прибічники герцога Савойського, який боровся із женевськими протестантами; запевняли, що здолати своїх ворогів їм так само легко, як з’їсти кисіль ложками (звідси символічна ложка на шиї).

1 ... 14 15 16 17 18 19 20 21 22 ... 62
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)