Сповідь
- Автор: Руссо Жан Жак
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Фолио»
- ISBN: 978-966-03-5103-5, 978-966-03-6688-6
- Переводчик: Володимир Верховня
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Сповідь». Краткое содержание книги:
Отже, моя безкорисливість є не що інше, як лінощі: задоволення мати гроші не варте зусиль їх добувати; моє марнотратство – також лінощі: коли випадає нагода приємно витратити їх, то нею не можна не скористатися. Мене менше спокушають гроші, ніж речі, тому що між грошима і бажаними предметами завжди є проміжний ступінь, якого немає між самою річчю і втіхою, яку вона дає. Я бачу річ, вона вабить мене; якщо ж я бачу тільки засіб придбати її, то вона не приваблює мене. Я крав і навіть іноді й тепер краду різні дрібнички, які подобаються мені і які я більше люблю брати, ніж просити: але ні в дитинстві, ані потім, жодного разу в житті я ні в кого не вкрав жодної дрібної монети. Тільки раз, п’ятнадцять років тому, я украв сім ліврів і десять су. Цю історію варто розповісти, оскільки в ній виявилася така дивна суміш безсоромності й дурості, що мені самому було б важко повірити в усе це, якби мова не йшла про мене самого.
Це було в Парижі. Я гуляв з паном Франкеєм у Пале-Роялі; було близько п’ятої години. Він виймає годинника, дивиться на нього і каже: «Ходімо в оперу». Я погоджуюся, і ми йдемо. Він бере два квитки в амфітеатр, дає мені один з них, а з іншим іде попереду мене; він входить, я йду за ним; у дверях мене зупиняє штовханина. Я дивлюся вперед і бачу, що всі стоять. Я вирішую, що легко міг би загубитися в натовпі чи принаймні змусити пана Франкея думати, що я загубився. Я виходжу, беру свою контрамарку, потім гроші, і йду, не подумавши про те, що ледве я дійшов до дверей, як усі сіли, і пан Франкей ясно побачив, що мене там немає.
Позаяк ніщо не було таке чуже моїй вдачі, як цей вчинок, то я відзначаю його, щоб показати, що бувають моменти якогось особливого божевілля; і в такі моменти не слід робити висновок про людину з її вчинків. Я, власне, вкрав не ці гроші – я, радше, вкрав їх вживання; це була не так крадіжка, як підлість.
Я ніколи не покінчив би з подробицями, якби досліджував усі шляхи, якими за час свого учнівства спустився від піднесеного героїзму до низькості останнього негідника. У той самий час, набувши всіх пороків, властивих моєму становищу, я не міг відразу перейнятися і смаками своїх товаришів. Їхні розваги здавалися мені нудними, і коли надмірні утиски остаточно відвернули мене і від праці, мені стало нестерпним все навколо. Це повернуло мені давно втрачений смак до читання. Читання замість роботи стало новим злочином, воно накликало на мене й нові покарання. Збуджувана перешкодами, ця схильність перетворилася на пристрасть, а незабаром і на одержимість.
Книжками мене забезпечувала відома книготорговка Ля Трібю. Мені годилися будь-які книжки, я без розбору і з однаковою жадібністю читав і гарні книги, і погані. Я читав у майстерні, читав, ідучи з дорученнями, читав у нужнику і забувався там на цілі години, голова у мене йшла обертом від читання – я тільки те й робив, що читав. Хазяїн шпигував за мною, ловив мене за читанням, лупцював і забирав книжки. Скільки томів було пошматовано, спалено і викинуто у віконце! Скільки творів у Ля Трібю залишилося в розрізненому вигляді! Коли мені бувало нічим їй платити, я залишав їй у заставу свої сорочки, краватки, будь-яке лахміття і регулярно відносив їй три су своїх недільних чайових.
Ось і знадобилися грошенята, скажуть мені. Це правда, але так вийшло, бо читання позбавило мене всіх інших занять. Цілком віддавшись новій пристрасті, я тільки й робив, що читав, і припинив красти. Це ще одна моя характерна риса. Незважаючи ні на яку звичку до відомого способу життя, будь-яка дрібниця відволікає мене, змінює мої смаки, привертає мене і, нарешті, викликає в мені пристрасть; і тоді все забувається, я думаю лише про новий предмет, що зацікавив мене. Серце моє калатало від нетерпіння перегорнути нову книжку, що лежала в кишені. Щойно залишившись один, я діставав її і вже не думав про те, щоб нишпорити в хазяйській шафі. Не думаю, що став би красти і заради дорожчих своїх забаганок. Маючи мізерні кошти, я не розраховував у такий спосіб роздобути їх на майбутнє. Ля Трібю надавала мені кредит, я платив потроху, а коли клав книжку до кишені, то забував про все. Природно отримувані мною гроші так само природно спливали до цієї жінки, а коли вона наполегливо вимагала плати, у мене під рукою щонайперше виявлялися власні речі. Крадіжка на майбутнє була б надто великою передбачливістю, а крадіжка ради негайної сплати навіть не спокушала мене.