Провина
- Автор: Хома Анна
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: ЛА Піраміда
- ISBN: 966-7188-80-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Провина». Краткое содержание книги:
Чи варто тривожити приспаних привидів і де взяти відвагу, щоб уціліти у боротьбі з ними?
Одвічні запитання. Одвічна війна між Світлом і Темрявою. Війна яка ніколи не завершується. І треба вирішити, під чиї знамена встати, і в цьому рішенні не можна помилитися, бо помилка може перерости в Провину, яка здатна перекреслити теперішнє і зруйнувати майбутнє, і яку не можна буде загладити навіть найбільшою ціною.
Змивши з рук кров, Марія вийшла з ванни, побачила, що двері навпроти прочинені, хотіла закрити їх, але почула, як повертається ключ у вхідному замку, і забігла до кімнати.
Дзеркальний піднос, поставлений сторчма у нішу чорної, захаращеної кришталем меблевої стінки, з готовністю вловив її відображення.
Вона зрозуміла, що хоче стерти це відображення з лиця землі раз і назавжди, віддавна хоче, але нічого в неї не виходить.
«А ще я хочу заплющити очі й повірити, що моєю єдиною проблемою в цьому житті є шалено вродлива жінка з пшеничним волоссям, а моїм єдиним бажанням є бажання видряпати їй очі… Як просто живеться героям телесеріалів і як шкода, що декому так важко заплющити очі й повірити у дурні вигадки».
Чоловік, що лежав на дивані і тримався за голову, скосив очі в її бік і одразу перевів погляд назад у стелю. І все.
Ніщо не міняється із заміжжям, — ті самі сни, ті самі передчуття, і дім… такий самий, чужий і холодний, як той, звідкіля вона прийшла. І тут їй теж доведеться боронитися самій.
Влад скривився і, якщо б не тримався за голову, то зараз мав би привід за неї схопитися.
Він цілком про неї забув!
У перший же день після весілля! Щоб цю горілку шляк трафив! І Микитиху туди ж!
Влад чесно пошкодував, що не впився до смерті. Але ніхто не скаже, що він не старався.
«Ну скажіть, куме, чому вона вирячилася на нас і мовчить? Прочищає горло перед скандалом? Бідна моя голівонько, зараз на тебе посипляться каменюки».
Марія повернула до дверей, але коридором уже лунало:
— Ну то як там поживає твоя красуня? Де вона і чому ти її не будиш, як належить справжнім чоловікам? Бо пива не дістанеш, не че…
І вона відчула, як шарпнулося серце, хоч як його тренували, хоч як його вчили не шарпатися. Прохід загородив могутніми плечима чоловік класичної породи вікінгів, — такі обожнюють геройствувати на сторінках романів і так рідко трапляються в житті, — і сконфужено втупився у неї, не знаючи, що робити з трьома пляшками «Львівського». У погляді — нічого, крім дитячої наївності.
Боже, як часто він приходив до неї у сни! А коли прийшов наяву, вона вже виявилася заміжньою. Та й у нього обручка на пальці. Але хіба від цього щось змінюється?
У всьому світі — тільки вони двоє, сам на сам…
— Доброго дня вам… Гм… Ми тут зібралися з Владом…
— Бачу.
Що ж, біда може мати різні личини, у тому числі потужньощелепне лице білявого вікінга.
— То хто вам сказав, що вона гарна? — клацнув, вмикаючись найд ревніший захисний механізм — агресія — і дозволивши йому врешті-решт увімкнутись, Марія відчула полегшення. Недовготривале, певна річ.
— Не зрозумів.
— Вас не було на весіллі і в мене немає фотографій, щоб ви могли мене бачити. То хто вам сказав, що я красуня? А раптом я горбата, крива і кульгава?
— …Ну… Влад сказав. Знаєте, чоловіки люблять хвалитися своїми жінками, от і він не виняток. Не бачу нічого поганого в цьому…
— І тому ви у неділю з самого ранку вирішили переконатися, чи Влад вам не збрехав?
Розуміла, що не може зупинитись, і раділа з цього. Право здіймати сутички — найдревніше право гомо сапієнс. Обмеження цього права породило в’язниці.
А що таке в’язниця — знала не з чуток.
— Скажімо, у мене є певна приватна справа до вашого чоловіка…
— …у яку я не повинна втручатися? Так би одразу і сказали. У мене теж є одна приватна справа до мого чоловіка, але що ж, вона почекає. Ви ж гість.
Гість ніяк не міг второпати, за що впав у немилість, і Марія, розминаючись з ним у дверях, нутром відчула це нерозуміння, але не збиралася нічого пояснювати.
Як пояснити тому, хто не знає рабства, оте почуття, що примушує вас рватися з ланцюга й кидатися на огорожу, за якою ходять собі, куди хочуть, вільні створіння?
Як це пояснити? Треба спитати у прикутих до буд псів, — у кварталі, де вона від учора мешкає, їх повно, вони різних мастей і порід, та все більше непородисті, — може, пси знають відповідь?
— …Давай сюди це пиво… але якщо воно тепле…
— Спочатку скажи мені, що тут сталося?
— Викладачі анатомії всі такі… курватурні?[2]
Олег засміявся.
Влад розумів чому. Студентами вони затіяли гру, яка тривала до сьогодні: у ній матюки в обов’язковому порядку замінювались латинськими термінами. Хто забував це правило, платив до спільної каси п’ять копійок. Виходило смішно.
2
Curvatura (лат.) — кривизна.