Я вмію стрибати через калюжі

Кінець кінцем містер Каррудерс заволодів сотнями квадратних миль родючої землі, яка тепер, роздана в оренду численним фермерам, приносила неабиякий зиск у самих тільки процентах з капіталу.

Великий особняк із голубуватого пісковику, що його старий містер Каррудерс побудував у мальовничій місцевості, успадкував його син, а після смерті сина перейшов до його дружини, місіс Каррудерс.

Цей величезний будинок стояв посеред парку площею в тридцять акрів. Парк був розпланований в англійському стилі, з упорядкованими доріжками й чіткої форми квітниками, що перебували під невсипущим доглядом садівників.

У затінку в’язів та дубів, між кущами, вивезеними з Англії, шукали поживу, риючись у торішньому листі, фазани, павичі й китайські качки. Серед них походжав чоловік у гетрах і з рушницею в руках, з якої він час від часу палив у білих та рожевих папуг, що зліталися поласувати фруктами.

Навесні європейські проліски й нарциси розквітали серед темно-зелених астралійських папоротей, а садівники котили повні тачки між рожами і флоксами. Вони встромляли лопати під кущики трави, під купи листя і гілок навколо небагатьох уцілілих евкаліптів, підтинаючи коріння невиполотих диких австралійських квітів, і ті нахилялися й падали, й їх вивозили в тачках і спалювали.

І на всіх тридцяти акрах панували чистота й порядок.

— Чорношкірі тепер не впізнали б цього місця, — сказав батько одного разу, коли ми проїздили повз браму маєтку.

Від брами до особняка вела обсаджена в’язами, посипана гравієм алея. Біля самої брами в маленькому будиночку-сторожці мешкав воротар з родиною. Зачувши тупіт копит або рипіння коліс по гравію, він прожогом вибігав із свого будиночка, розчиняв навстіж браму і, скинувши капелюха, вклонявся гостям. Заможні вівчарі, що прибували з візитом у двоколках, гості з міста в ресорних екіпажах, леді з тонюсінькими таліями, що, виструнчившись, сиділи у фаетонах і дивилися поверх голів манірних дівчаток і хлопчиків — дітей батьки садовили навпроти, обличчям до себе, — всі вони проїздили повз сторожку й кивали чи поблажливо посміхалися до воротаря, а то й не помічали його, схиленого в поклоні, з капелюхом у руці.