Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.
- Автор: Жеребцова Полина
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-8343-8
- Переводчик: Роман Трифонов
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.». Краткое содержание книги:
Вихідних я не маю. Торгую. Прокидаюсь о 6.00, їм і збираюся торгувати. На ринку до 18.00. Їм пиріжок, якщо наторгую, якщо ні — нічого не їм. Потім іду додому й прибираю, перу. Воду приношу з городів. Бо в домі води немає. Альонку не бачу. Мама кричить, свариться. Тьотя Мар’ям захищає.
Поля
Сьогодні близько 4.00 ранку стали стріляти в нашому Старопромисловському районі. На зупинці «Нефтянка». Спочатку далеко, потім близько. Саме — автомати.
Сусіди спочатку тихо сиділи. Я подушку на голову поклала й лежала. Потім сусіди стали стукати до нас і у квартиру тьоті Мар’ям. Мама поставила табуретки. Усі діти сіли. Патошка прийшла, її сестра Ася та їхня бабуся Зіна. Вони — аварці. Живуть на третьому поверсі в нашому під’їзді. За ними прийшли до нас сусіди з другого поверху, а до тьоті Мар’ям із четвертого поверху прийшла тьотя Тамара, її діти й племінники.
І так сидимо. Знову кажуть — війна. О, бухнули за вікном із гармати!
Прибігала Руміса. Чеченка, яка живе в будинку поряд. Боїться, щоб сусіди бойовикам не сказали — її брат урятував російського солдата, льотчика. Вони в армії разом служили. Тепер його вдома переховують. Його сильно поранено. Його звати Іван. Вони називають його «Рамзан» — брешуть, що він німий брат чоловіка. Адже він по-чеченськи ні гу-гу!
Мама дала їй валер’янки.
Прийшла війна. Усюди бойовики. Вони російських військових проганяють із Чечні. У нашому районі бойовиків десь сто людей. Мають командира. Маленький такий дядько, меткий.
Усі звуть його «Батя». Це прізвисько. Ще в них є один бойовик років двадцяти. Нахабний. Пішов і десь мило вкрав. А люди поскаржилися Баті. Ох і влетіло розумникові!
Батя перед усіма у дворі його поставив і давай кричати:
— Ми воюємо з російськими загарбниками! — потім по-чеченськи щось, а потім: — Аллаху, як мені соромно за тебе! Харам! Ти не воїн, ти — злодій!
(Харам — це гріх.)
А бойовик молодий руки в боки й відповідає:
— Я двоюрідний племінник Дудаєва. Не смій мені горлати! Пішов геть!
Ото Батя розлютився! Як став репетувати російською і чеченською впереміш. Але зміст такий: якщо ще щось той украде, Батя не подивиться, чий він племінник, а вижене його із загону з ганьбою! Усі сусіди зраділи. Баті дякували. Інші бойовики тихо сидять. Нікуди не лазять.
А ще бойовики в основному оселились у квартирах. Люди їх приймають у себе! Годують.
У першому під’їзді живуть на першому поверсі. Хава прибігала, раділа. Вони з мамою виїдуть до Інгушетії — там мир, а тато Султан залишиться речі стерегти. Її тато мені подобається. Він ніколи не лає Хаву, все їй вибачає. Дуже любить!
У тьоті Мар’ям у квартирі дівчина спить. Її Лайла звати. Має довгу косу, а сама худа-худа. Без хустки. Мама й тьотя Мар’ям давали їй їжі. Вона відмовилася. Тільки кави випила горнятко. Лайла — бойовик. Має 19 років. Російські солдати катували її чоловіка і вбили. Вони кинули його та інших людей на заводі у вапно. Мама каже, страхіття! Спалили живцем.
І Лайла про все дізналася. Вона залишила дитину двох років із бабусею та дідусем і взяла автомат. Ніколи не тримала в руках зброї, а коли вбили її чоловіка нізащо, вона взяла. І тепер воює.
Ще є двоє бойовиків у загоні шістнадцяти років. Вони вдягли капелюхи, як пірати. Перед ними крутяться дворові дівчата по п’ятнадцять років. Одна з них дочка Тамари, з нашого під’їзду. Її прізвисько Пушинка. Вона ходить легко, як танцює. А інша дівчина з будинку навпроти. Її звати Рита. Має волосся кучериками. Вони прибігають до цих бойовиків, жартують із ними. Регочуть. Варенням пригощають. Варення на хліб мажуть і дають бутерброд.
А мама сказала бойовикам у капелюхах:
— Ви — діти! Чого ви капелюхи вдягли й пір’я на них почепили? Додому йдіть!
А бойовики у відповідь пищать:
— Тітонько, нас однаково вб’ють. Ми спеціально вдяглися красиво. Ми хочемо, щоб нас красивими запам’ятали!
Мама моя похитала головою й пішла, а я сиджу, записую. Сонячно! Стрілянина всюди, кулі літають, а дівчиська регочуть із бойовиками в капелюхах. Варення їдять. Дуже подобається Пушинці синьоокий. Його звати Ратмир.
П.
Уночі пішли по воду дорослі. А мене не взяли. Я дуже боялась. У квартирі тьоті Мар’ям сиділа з Лайлою. Усі бойовики кудись пішли, а Лайла залишилася чомусь.