Легенди про зоряних капітанів
- Автор: Альтшуллер Генрих Саулович
- Год: 1967
- Язык: украинский
- Год: Видавництво дитячої літератури “Веселка”
- Переводчик: Володимир Крекотень
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Легенди про зоряних капітанів». Краткое содержание книги:
Глибокою вірою в людину, в її невичерпні творчі можливості проникнуті “Легенди про зоряних капітанів” Г.Альтова.
З того часу він усіляко уникав бувати на Землі. Він примушував себе не думати про те, що неминуче мало статися…
Пілот уважно вслухався в звуки дощу. Невидимі в темряві дощові струмені ритмічно стукали по асфальту. Бурчала, пирскала, гула водостічна ринва. Дзвеніли дощові краплі, падаючи на пластмасове підвіконня. Дощ мав безліч голосів, і пілот із здивуванням відзначив, що для нього це несподівано.
“Відвик, — думав пілот. — Але я вернусь на Землю. Повернуся назавжди. Тоді мені залишиться одне — уявні польоти за уявними маршрутами. Невесело… — Він розсміявся. — Лікар правду каже: думка найсильніша за все. Найсильніша і найшвидша. Але вона не спроможна дати те, що дає людині діло”.
Він повернувся до столу і знайшов пришпилений до одного з актів фотознімок. Це була збільшена копія відрізка електрограми. Вздовж знімка, розділені шкалою часового відліку, йшли дві серії складних коливань; кожна серія була відбитком безлічі біострумів. Пілот довго розглядав знімок. Він дивився на сплетіння ламаних ліній і намагався уявити собі, про що думав Генеральний Конструктор у ту десяту частку секунди, коли прилади фіксували ці коливання.
Скоряючись якимсь своїм законам, пілотові думки знову Повернулись до Землі. Він прислухався, як шумить дощ, і подумав, що взагалі погано знає Землю. Скраю на столі все ще лежала розкрита книжка. Пілот знайшов вірші, про які говорив лікар. Він почав їх читати і спинився на рядках:
Він відклав книжку і, нашвидку зсунувши набік акти випробовувань, узяв останній аркуш записки. Тільки тепер пілот зрозумів, як мала закінчуватись остання фраза: “Я вважаю, що політ до Юпітера корабель повинен здійснити без людини”.
Пілот знову взявся читати акти випробовувань.
Дощ шарудів листям.
За годину повернувся лікар і запросив пілота до заступника Генерального Конструктора. Складаючи в папку акти випробовувань, пілот сказав:
— Завтра метеорологи мусять зробити все, що тільки зможуть. Мені потрібний справжній ураган.
— Гаразд, — погодився лікар.
— Я хотів би побачитись з метеорологами, — вів далі пілот. — Ураган мусить бути… ну, як на Юпітері.
— Сьогодні вам треба відпочивати, — заперечив лікар.
— Мені потрібний справжній ураган, — твердо повторив пілот. — Не можна летіти до Юпітера і не вірити в машину.
— Справжній ураган? — перепитав лікар. — Слухайте… Генеральний Конструктор загинув, досліджуючи Юпітер. Це був тридцять сьомий політ. Уявний політ на уявний Юпітер. Звичайна кімната і звичайне крісло. Але серце не витримало.
Спостережний пункт містився глибоко під землею. Проте й сюди, крізь товщу землі, долітав рев урагану.
У тісній, з невисокою стелею кімнаті перед телеекраном сиділо двоє — інженер і лікар.
На екрані було видно:
“Синій птах” наближався до ракетодрому. Біля стартового майданчика спалахнули потужні прожектори — й одразу згасли. їхні промені не могли пробити чорну товщу урагану. Багряний відблиск блискавок ледь-ледь просвітлював спресовані вихорами хмари. Час від часу цей відблиск насувався на “Синього птаха”, і тоді за кораблем на суцільній стіні хмар виникала гігантська чорна тінь. Блискавки гасли, лишаючи глибокі, залиті тьмяним сяйвом провали, крізь які йшов корабель, — єдина наділена розумом частка матерії в хаосі вітру, води і вогню.
Машина була невелика — одна з тих, які здійснюють космічні перельоти на борту просторих лайнерів, а потім спускаються для розвідки недосліджених планет. “Синій птах” призначався для битви з тим, що могло чигати на нього в атмосфері чужої планети. І все на кораблі — витягнутий, без жодного виступу корпус, відігнуті назад короткі, різко окреслені крила, сховані до слушного часу інфрачервоні випромінювачі, — все призначалося для битви. Цій же меті мала служити і величезна, неспівмірна з малими розмірами корабля сила іонних двигунів.
“Синій птах” знижувався, переборюючи натиск урагану. Найнебезпечніші були періоди миттєвого затишшя. Ураган відскакував назад, і корабель провалювався в порожнечу, в ніщо. В такі секунди з гальмівних дюз виривалися гострі язики білого полум’я.
Над екраном блимнула жовта лампочка. В динаміку почувся голос пілота:
— Я — “Синій птах”. Викликаю метеоролога.