В тіні янгола смерті

Никодима пересмикнуло. Він упізнав сліди.

— Анциболот? — запитав Бородавка.

— Я більше ні в кого таких лап здоровенних не бачив, — відповів водяник, — він…

Дуб причалив до острова, і всі вистрибнули на берег, крім Никодима. Водяник відвів човен подалі від острова і сховав в очеретах, а сам повернувся вплав.

На острові було тихо. Никодим знав, що в центрі його є чимала галявина, і повів усіх туди. Трава на галявині була скрізь витолочена, то тут, то там лежали кущі верболозу, прим’яті, втоптані в землю, так наче хто придавив їх величезною своєю вагою; на гілках були сліди мулу та водоростей.

— Точно анциболот, — ледь чутно проказав водяник. — Справа серйозна, хлопці…

Стемніло. Козаки і біла нечисть засіли в кущах верболозу і стали чекати.

Минула година, може, й півтори, і от неподалік берега почулося спершу хлюпання води, а потім чвакання — хтось, грузнучи в прибережному мулі, прямував до берега. Минуло ще кілька хвилин, і на галявину вийшла огидна болотяна відьма. Досить велика. Вона пороззиралася довкола і раптом верескнула так голосно і пронизливо, що характерників та білу нечисть аж дріж пройняв. І тут з усіх боків острова почулося таке ж хлюпання і чвакання, а згодом і таке ж несамовите верещання та огидний регіт.

Відьма, що вийшла на галявину першою, задерла догори морду, здійняла лаписька з довгими пазурами і несамовито заклекотала:

— Ми знаємо! Знаємо, що ви тут!

— Знаємо! Знаємо! — підхопили сотні інших голосів.

— Нещасні людці! Гидотна біла нечисть! Ви прийшли сюди собі на погибель!

Характерники та біла нечисть зрозуміли, що потрапили в халепу, і вискочили на галявину.

— Западня, Сивий! — вигукнув Никодим і вихопив топір. — Ми в пастці!

— Сам бачу, — відповів козак, дістав шаблю і скомандував: — Спиною до спини!

Відьом на галявині все більшало й більшало, і вони кільцем оточили козаків і білу нечисть. Озброєні відьми були кривими іржавими двозубами.

— Тримайся, хлопці! — крикнув Бородавка, і відьми з несамовитим вереском кинулися на них.

— Рубай їх! За Сомка! У-у-у! — завив Вітряк і вихопив шаблю.

Одна здоровенна потвора налетіла на Андрія. Козак відбив шаблею спрямований йому в груди двозуб і блискавичним махом зніс відьмі півголови. Кулака зробив крок уперед, змахнув величезним вершлягом — і відразу дві потвори відлетіли кроків на десять.

— А-а-а! — ревів Кулака. — Бий їх, клятих!

На Бородавку налетіли відразу дві відьми, але Никодим махнув топорем, і одна мерзенна голова покотилася характернику під ноги. Бородавка ж розпоров ятаганом черево другої, і гарячі нутрощі вивалилися йому просто на руки. Ще одна відьма вчепилася зубами в ногу старому характернику, він скрикнув і всадив між її жаб’ячих очей ятаган, а палашем став відбивався іще від двох, що тут таки накинулися на нього.

У Вітряка в правій руці була коротка крива шабля, а в лівій два ціпки, з’єднані між собою ланцюгом і обкуті залізом зі срібними шипами.