Навіщо Україні НАТО
- Автор: Палей Александр
- Год: 2006
- Язык: украинский
- ISBN: 966-578-142-1
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Навіщо Україні НАТО». Краткое содержание книги:
На ці та інші питання про Україну та її державну безпеку дає вичерпну відповідь дана книга.
Громадяни України мають знати справжню свою вигоду і можливі проблеми, що виникнуть внаслідок вступу чи не вступу до НАТО. Досі бракує розуміння суті українських інтересів у відносинах з іншими державами. Дана книга починає фахову дискусію щодо цього питання. Українцям після століть витравлювання державницьких інстинктів час згадати, що таке — розуміти свої інтереси та вміти їх відстояти.
Автор прагне допомогти читачеві розібратися й усвідомити не інтереси Вашингтона, Москви чи Брюсселя, а справжні інтереси України та її народу.
• можливість застосування механізмів військового командування НАТО в Європі в ході операцій під проводом ЄС, зокрема перебування представника ЄС на посаді заступника Верховного головнокомандувача Об'єднаних збройних сил НАТО у Європі;
• ухвалення такої системи оборонного планування НАТО, яка б передбачала наявність сил для операцій під проводом ЄС.
Росія має власний інтерес у створенні автономної європейської оборонної політики, оскільки за таких умов міжнародна вага Росії, з її військовими можливостями, суттєво зросте. Президент Росії В. Путін заявив, що «партнерство Російської Федерації і Європейського союзу має включати організацію всеєвропейської системи безпеки, базовану на європейських силах, без ізоляції США, але й без їхньої монополії на континенті». У разі витіснення впливу США Росія знову зможе грати роль великої держави щодо самих держав ЄС, які часто мають відмінні конкуруючі інтереси.
Між тим, при будівництві власної оборонної системи європейські держави змушені враховувати не лише факт наявності у США значно більш розвинутого ядерного потенціалу стримування, але й той факт, що США тривалий час інвестували в безпеку свою і НАТО більше, ніж усі європейські союзники разом. Так, скажімо, оборонні витрати США і європейських членів НАТО становили відповідно: в 1980 р.— 143 і 112 мільярдів доларів США, у 1985 — 258 і 92 мільярди, у 1990 р.— 317 і 196 мільярдів, у 1995 р.— 279 і 186 мільярдів, у 1998 р.— 270 і 174 мільярди, у 2006 р.— 490 і 243 мільярди. За таких умов створення оборонних сил Європи означатиме консервацію відставання європейських держав від США. За деякими даними, таке відставання становить щонайменше 20 років.
Таким чином, намагання створити автономну від НАТО систему безпеки в Європі ще кількадесят років не матимуть успіху через брак коштів та зацікавлення у більшості членів ЄС. Хоча такі спроби тривають.
Тож розвиток самостійної оборонної складової у межах Європейської політики безпеки і оборони в середньостроковій перспективі, тобто в найближчі 10—15 років, є малоймовірним. Це зумовлено відсутністю в держав ЄС достатньої мотивації для додаткового гарантування безпеки, в умовах успішного захисту в НАТО, а також браком ресурсів для створення системи безпеки, співмірної за надійністю з НАТО. Ядерні сили держав ЄС, значно менші за ядерні сили США та Росії, ближчими роками не можуть бути радикально підсилені кількісно і якісно.
Спроби реалізації Європейської політики безпеки та оборони в межах ЄС зумовлені насамперед зростанням політичних амбіцій таких держав Європи, як Франція та Німеччина. Однак, розширення ЄС за рахунок держав Центрально-Східної Європи, які наполягають на зміцненні партнерства зі США у сфері безпеки, послаблюють ідею створення європейської структури у сфері оборони, автономної від НАТО. Розширення ЄС у 2004 р. підвищило ймовірність розвитку оборонної складової ЄС саме як доповнення до НАТО.
II. УКРАЇНА I НАТО
2.1. Чому Україна не Швейцарія?
(Або проблематичність нейтралітету в українських умовах)
Вади нейтралітету для конкретних українських умов є очевидні.
Геополітичне становище України (наявність загрози висунення територіальних претензій; сусідство з двома більш потужними у військовому сенсі країнами — Росією і Туреччиною (причому Росія є ядерною наддержавою); наявність поблизу кордонів України зон воєнних конфліктів та нестабільності (Північний і Південний Кавказ, Придністров'я) зумовлюють брак реалістичної перспективи для України самостійно забезпечити свою безпеку, за умови здачі Україною ядерної зброї.
Європейські країни традиційного нейтралітету (Австрія, Швеція, Швейцарія) не можуть розглядатися як зразок для України. Специфікою названих країн є те, що вони територіально перебувають в оточенні демократичних країн, які належать до НАТО та ЄС. Загроза виникнення збройного конфлікту навколо цих держав є мінімальною.
У розташуванні таких нейтральних країн, як Швеція та Фінляндія, існує ще одна дуже суттєва відмінність від геополітичного становища України. Україна є геостратегічно важливою державою, яка забезпечує вихід до Чорного і Азовського морів та в Центральну Європу. Геополітичні переваги, які дає контроль над Україною, для потенційного агресора можуть переважити ризики, якими супроводжуватиметься силовий тиск чи агресія проти України. Тому, за певних умов, для агресора цінність контролю над Україною може бути вартою війни.
Крім того, і Фінляндія, і Швеція є членами ЄС, який, хоч і не надає безпосередніх воєнних гарантій безпеки своїм членам, проте є впливовою організацією, конфлікт з якою є небажаним для будь-якого агресора. Крім того, позаблоковість цих країн є значною мірою умовною. Особливо сумнівним є нейтралітет Швеції, після того, як у 1990-х рр. було оприлюднено текст секретної угоди, укладеної зі США ще 1949 р., відповідно до якої у випадку війни Швеція ставала на бік США і НАТО. У Міністерстві оборони Фінляндії на запит уряду ще 2004 року порахували вартість вступу цієї країни до НАТО. Це 300 мільйонів євро. Факт такого підрахунку свідчить про спроби переосмислення Фінляндією своєї політики нейтралітету.
Крім того, нейтралітет досить дорогий. Навіть у Європі нейтральні країни витрачають на оборону в середньому більше, ніж члени НАТО. Це 2% ВВП у Фінляндії (яка має кордон з Росією та вихід до Балтійського моря) та 2,1% у Швеції (яка має вихід до Балтійського моря та наявність слабкого бар'єру між цією країною і Росією у вигляді Фінляндії).
Більше того, на НАТО можна навіть заощаджувати. Скажімо, такий член НАТО, як Люксембург, має 1 батальйон армії, з якого дві роти виконують церемоніальні функції — грають на трубах та інших музичних інструментах. Люксембург станом на 2005 р. витрачав на оборону 0,9% ВВП. Однак, ця країна має всі гарантії безпеки, включно з ядерними. Слід відзначити, що в іншого члена НАТО — Ісландії — армія відсутня взагалі.
Для порівняння, із країн Договору про колективну безпеку Вірменія, Узбекистан і Таджикистан постійно балансують на межі війни. Сама Росія, яка витрачає на оборону велетенські кошти, досі вповні не контролює значні території на Північному Кавказі.
Геополітичне розташування України є більш подібним до ситуацій, у яких перебувають не європейські, а низка азійських держав. Такі країни є сусідами великих держав, мають проблеми з недоторканністю кордонів та перебувають поблизу зон нестабільності.
Самостійно, без союзів гарантують свою безпеку наступні країни, які при цьому мають потужних сусідів:
Сирія, сусіди Туреччина і Ізраїль (оборонний бюджет становив у 2004 р. 5,9% ВВП); Іран, сусіди Росія і Ірак,— з 2003 р.— війська США в Іраку, а також Пакистан (оборонний бюджет — 3,3% ВВП); Пакистан, сусіди Індія і Іран (оборонний бюджет — 4,9% ВВП); Індія, сусіди Пакистан і Китай (оборонний бюджет — 2,5% ВВП).
Отже, ті держави, які самостійно забезпечують свою оборону в умовах існування реальної загрози дестабілізації, змушені нести військові витрати, що, як правило, становлять суттєво більший відсоток від їхнього ВВП, аніж відповідні показники держав-членів НАТО.
Показовим для України є приклад Туркменистану, нейтральної країни, яка намагається самостійно забезпечувати свою оборону і 1995 р. оголосила про свій постійний нейтралітет. Оборонні витрати Туркменистану з часу оголошення нейтралітету становили: 1996 р.— 2,0% ВВП; 1997 р — 4,0% ВВП; 1998 р — 3,1% ВВП; 1999 р.— 3,4% ВВП; 2000 — 2005 рр. 4—4,5% ВВП. Для порівняння, оборонний бюджет України сьогодні становить лише 1,4% ВВП.
Тому з точки зору ефективності вкладення коштів НАТО явно виграє у порівнянні і з нейтралітетом, і з оборонними структурами Євразії.
Нейтралітет України, розташованої між потужними силовими центрами — НАТО і Росією, створює зону «вакууму безпеки», «вакууму відповідальності» на території Східної Європи, що викликає спокусу силовим чином, за допомогою воєнного чи економічного тиску змінити геополітичну ситуацію. Така ситуація є загрозливою для національних інтересів України, що полягають у забезпеченні стабільного й незалежного розвитку країни в інтересах українського суспільства, а не зовнішніх силових центрів.