Діти Дюни
- Автор: Херберт Фрэнк
- Серия: Дюна #3
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7665-9
- Переводчик: Наталя Михаловська
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Діти Дюни». Краткое содержание книги:
— Племена зрозуміли б загрозу для води, — промовив Лето.
— Але ж ця загроза стосується чогось більшого, ніж вода. Це… — Вона замовкла, збагнувши глибше значення його слів. Вода була найважливішим символом влади в Арракісі. У своїй основі фримени зоставалися вузькоспеціалізованими істотами, що вижили в пустелі, експертами поведінки за вкрай несприятливих стресових умов. Коли ж води стало вдосталь, відбулося дивне перенесення символу, хоча вони ще розуміли старі потреби.
— Ти маєш на увазі загрозу для влади, — поправила вона його.
— Звичайно.
— Але чи повірять вони нам?
— Якщо побачать, що відбувається. Якщо помітять порушення рівноваги.
— Рівновага, — сказала вона й повторила давні слова свого батька: — «Це те, що відрізняє людей від натовпу».
Її слова розбудили в ньому їхнього батька, і він промовив:
— Економіка проти краси — історія більш древня, ніж Шеба[10]. — Він зітхнув і глянув на неї крізь плече. — Я почав бачити віщі сни, Гані.
Вона мимоволі різко зітхнула.
— Коли Стілґар сказав, що наша бабуся запізнюється, — я вже це знав. Тепер підозрюю, що й інші мої сни пророчі.
— Лето… — Вона похитала головою, її очі змокріли. — До нашого батька це прийшло пізніше. Не думаєш, що це може бути…
— Мені снилося, що я маю на собі обладунок і мчу крізь дюни, — промовив він. — І я був у Джакуруту.
— Джаку… — Вона кашлянула. — Це старий міф!
— Це справжнє місце, Гані! Я мушу знайти чоловіка, якого називають Проповідником. Мушу його знайти й розпитати.
— Думаєш, що він… наш батько?
— Запитай саму себе.
— Це було б схоже на нього, — погодилася вона, — але…
— Мені не подобаються речі, про які я знаю, що зроблю їх, — сказав він. — Уперше в житті розумію батька.
Вона відчула, що зникла з його думок, і промовила:
— Цей Проповідник, імовірно, лише старий містик.
— Молюся, щоб так було, — прошепотів він. — Ох, як я за це молюся! — Він хитнувся вперед і встав. Під час руху балісет бринів у його руках. — Якби ж він був лише Гавриїлом без сурми[11].
Мовчки дивився на освітлену місяцем пустелю.
Вона обернулася, щоб глянути туди ж, куди й він. Побачила болотні вогні — це гнила рослинність на краю січових насаджень, а тоді чисті обриси дюн, що плавно переходили одна в одну. Це було місце, повне життя. Навіть коли пустеля спала, хтось лишався насторожі. Вона усвідомила цю настороженість, почувши, як тварини внизу п’ють із канату. Одкровення Лето змінило ніч: то була жива мить, час відкриття регулярності в постійній зміні, хвилина, коли можна відчути довгий рух від їхнього земного минулого, увесь записаний в її пам’яті.
— Чому Джакуруту? — спитала вона, а її спокійна інтонація розвіяла тривожний настрій.
— Чому… не знаю. Коли Стілґар уперше розповів нам, як вони вбили там людей і наклали на це місце табу, я подумав… те, що й ти. Але тепер звідти надходить небезпека… і Проповідник.
Вона не відповіла, не вимагала, щоб він поділився з нею іншими своїми віщими снами, і знала, наскільки це виказало йому її страх. Ця дорога веде до Гиді, і вони обоє це знали. Коли вони обернулися і дорога повела їх назад до січового входу, це невимовлене слово висіло між ними. Гидь.
Всесвіт належить Богові. Вони єдині, цілісність, на тлі якої розрізняються всі поділи. Минуще життя, навіть свідоме й розумне, яке ми називаємо чутливим, лише незначною мірою зберігає довільну частку цієї цілісності.