Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор

Тисячі так званих куркулів на той час перебували у «спецпоселеннях», переважно засуджені на 10 років за різними звинуваченнями — від шпигунства та саботажу до розробки планів збройних повстань. Але інші селяни теж сильно потерпіли: ті, хто вибився у «нову сільську еліту», притягали їх тепер до відповідальності за те, що вони, мовляв, могли бути невдоволені колективізацією. Саме селяни складали основну масу заарештованих. Один в'язень зазначає, що в тюрмі «Холодна Гора» селяни переважали від вересня 1937 до грудня 1938 р. Їх звичайно жорстоко били, до їхніх камер підсаджували провокаторів, котрі підказували, які «визнання» їм слід зробити, після чого звозили до таборів, звідки рідко хто повертався. Багатьох страчували. З понад 9 тис. трупів у масових похованнях початку 1938 р., віднайдених пізніше у Вінниці, близько 60 % були селяни.

У цей період «лінія» була така: селянам загалом належало викривати колгоспних голів та інших членів свого керівництва, не кажучи вже про найближчих сусідів, хоч таке бувало й раніше. Іноді сам голова викривав членів свого правління, ті — бригадирів і т. д. Заарештовували звичайно на підставі «саботажу». У другій половині 1937 р. проходили сотні «процесів» у сільських округах, де обвинуваченими виступали місцеві комуністи та рядові колгоспники. Рой Медведєв пише, що «звичайно притягали до суду урядовців одного рівня скрізь, указуючи тим самим на універсальну систему, розроблену в центрі». Наприклад, членів місцевого партійного та радянського керівництва, директора місцевої МТС, одного чи двох голів колгоспів, старшого агронома звинувачували в «антирадянській підривній діяльності», як правило, гуртом; «умисним знищенням худоби» займалися звичайно ті ж кадри, за винятком агронома та директора МТС, яких іноді замінювали ветеринар і зоотехнік, тощо. Ще один типовий «набір»: в одній окрузі жертвами стали старший агроном, ветеринар, лісничий, заступник начальника політвідділу МТС і кілька селян, обвинувачуваних в отруєнні криниць. Процеси, влаштовувані публічно в місцях з найнижчою продуктивністю, мали «пояснити» всі звичайні колгоспні недоліки — падіж худоби, пізні жнива і т. ін. На одному процесі в Ленінградській області місцевим «саботажникам» інкримінували те, що колгосп уже не міг оплачувати селянам їхні трудодні. Одне слово, шукати «винних» десь далеко не доводилося.

Як ми вже сказали, «Великий терор» відчутно знекровив саму більшовицьку партію. Він призвів до загибелі майже всіх керівних діячів, про яких згадувалося у цій книзі. Зінов'єва, Пятакова, Бухаріна, Рикова та Гринька стратили після публічних процесів і «визнань». Томський учинив самогубство. Яковлєва, Баумана, Камінського, котрі відповідали за колективізацію, стратили таємно. Така ж доля спіткала Чубаря, Постишева та Косіора. Позбулися й інших керівників українського партійно-державного апарату, таких як Хатаєвич, Демченко й Затонський; жертвою став і Шеболдаєв, що колись тероризував Північний Кавказ. Зліквідували Балицького та Карлсона, котрі очолювали НКВС України, а Любченко вчинив самогубство разом із дружиною. Петровського звільнили з посади, але не заарештували. І, за дивною примхою долі, Терехов, який фактично вперше порушив питання голоду, також дожив до післясталінських часів.