«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
Переступивши поріг «Фіндіпошу» і цілком сприйнявши внутрішні його закони, Євграф Сідалко остаточно і назавжди відмежувався од шукачів пригод типу Остапа Бендера. Гляньмо ж, якою убогістю необгрунтованого романтизму відрізняються мрії великого комбінатора від приватної футурології Сідалковського. Ріо-де-Жанейро, білі штани і безтурботне життя на березі великого і теплого водосховища... Авантюризм примітивного дармоїда і потенціального білоемігранта! На відміну від Бендера, Сідалковський, хоч і заявляє, що досі не існує організації, де він міг би гідно докласти свої зусилля, усе ж не мислить собі життя без трудової книжки. Неприхований культ паразитизму, явна відчуженість од суспільних інтересів — те, що Остап Бендер залюбки демонстрував як ознаку свого відвертого неприйняття соціалістичного способу життя, Сідалковський навчився майстерно приховувати. Романтика всесвітнього блукальця його аж ніяк не приваблювала: він чудово може влаштуватися і в наших умовах, удаючи з себе чесного трудівника й неперевершеного ерудита. Те, що Остап Бендер зрозумів тільки після повного краху, Сідалковський розшолопав уже на світанку юності. Що ж, нащадки й повинні бути, зрештою, розумніші від батьків — інакше б зупинився розвиток цивілізації. Проте навіть якби Євграф був незаконним дитям одеського кербуда, ким нарешті став Бендер, неупереджений розгляд соціально-духовного єства його нащадка неспростовно довів би, що Сідалковський усе-таки більше взяв у спадок від життя, ніж від тата. І це, безперечно найкраща позитивна риса нового сатиричного героя.
Для Сідалковського взагалі не існує якихось певних моральних принципів. У кожному разі, розв'язуючи чергову проблему вибору, він чинить так, як вигідно йому особисто, не зважаючи ні на громадську думку, ні на внутрішній голос, що подеколи, як відгомін давніх, чистих від міщанської корости літ, пролунає, бува, у свідомості й тут же вмовкне, задушений аргументами нинішнього Сідалковського, навченого Досвідом міщанських прийомів добування життєвих благ. До речі, цей нібито конфлікт у психології героя — дотепна пародія на звичну в літературі ситуацію «двійника». Змальовані в романі дискусії між Сідалковський-першим і Сідалковським-другим цілковита сміхота, тому що ніякісіньких душевних мук, викликаних роздвоєнням, Євграф не терпить, він просто зневажає того, першого, «з живою іскоркою в душі і з доброю порцією совісті», як невибачну в наш бурхливий час наївність і непрактичність, як святу простоту тих старосвітських диваків, які можуть, скажімо, відмовитися від блискучої кар'єри задля старої матері або облишити прибуткову й затишну роботу, зрозумівши, що помилився у виборі. Вищий життєвий орієнтир сідалковщини — вміння у будь-якій ситуації знайти той варіант поведінки, який забезпечить мінімум трудових затрат, максимум матеріальних благ і повну душевну рівновагу. Фраза, яку Сідалковський мимохідь кидає — «Не беріть усе так близько до серця... Так ви ніколи не зробите кар'єри...» — це не прохідний дотеп, а основоположний лозунг збайдужілого до всього, крім власного благополуччя, міщанина, це священна заповідь сідалковщини, котрій начхати на всі тривоги світу, на біди й турботи ближнього. Навіщо душевні терзання, навіщо надривати серце, коли, досягнувши кар'єри, можна привільно дрімати на перинах досягнутих благ? Хай усе котиться в узвичаєному порядку, головне — втриматися у становищі, яке забезпечує стійкий матеріальний і психологічний комфорт.
З обміщанених сідалковських виходять унікальні бракороби й несусвітні халтурники, меткі бюрократи й бездушні чиновники, які можуть занедбати справу, спаплюжити красу, замарудити прекрасне починання. Вважаючи самих себе невтомними генераторами ідей, вони не більш як лицарі фрази і лицемірства, єдине у чому вони досягли істинного мистецтва — це забивати людям баки проектами і пропозиціями, виконувати які й не гадають, бо то вже, на їхню думку, місія людей нижчого гатунку, які повинні терпляче й зачаровано чекати інтелектуальної благодаті з їхніх уст.