Безцінний
- Автор: Милошевский Зигмунт
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: РІДНА МОВА
- ISBN: 978-966-917-075-0
- Переводчик: Юрий Георгиевич Попсуенко
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Безцінний». Краткое содержание книги:
Під час пошуків мистецького шедевра герої натрапляють на слід таємниці, яка може докорінно змінити новітню історію світу. Можновладці ладні зробити все, щоб ніхто не зміг наблизитися до розкриття цієї таємниці.
«Безцінний» — це також коментар до сьогодення в іронічному, смішному і безкомпромісному стилі, до якого звикли читачі «Зерна правди» і «Терапії злочину».
Може, таку, може, й ні. Я не поспішаю писати історію. Гадаю, що лише в наступні десятиліття можна буде оцінити, свідками чого насправді ми є сьогодні. І хто знає, може, ця історія не буде веселою.
Але я оптиміст.
Так, сам трохи усміхаюся, коли це пишу.
І я досі оптиміст.
Тому що не вірю в силу народів і цивілізацій, яка виникає зі смертовбивства, розмахування автоматом і замітання секретів під килим в ім’я якоїсь вигаданої вищої необхідності. Вірю в правду, в діяльність з піднятим забралом, вірю в гордість за великі справи, але лише тоді, коли вона підбита соромом за справи малі.
Матеріал підготував і випустив телеканал CNN. Не Аль-Джазіра, не один із публічних каналів Китаю чи Росії, не якийсь керований навіженими ліваками кабельний канал. Поважна станція, перше американське інформаційне телебачення. Американці, що там працюють, вирішили, — напевно, не без дискусій, — що навіть якщо зараз викличуть сум’яття, то в кінцевому рахунку правда для їхньої вітчизни буде краща за брехню.
Звісно, їх уже обізвали зрадниками, які заради п’яти хвилин слави висадили в повітря підмурівки Заходу. Та якщо ці підмурівки були гнилі, то їх необхідно було висадити й узятися до будівництва дому заново. Я пишаюся тим, що справу було оприлюднено завдяки «двом польським громадянам, які бажають зберегти анонімність, і одному мобільному телефону».
Якщо коли-небудь дізнаємось їхні прізвища, я перший підпишу петицію, щоб збудувати їм великий пам’ятник у центрі Варшави.
Бо це вони (і один мобільний телефон) ввели нашу планету в XXI століття. Аби лиш воно було кращим від попереднього.
Генрих Гіммлер (1900–1945) був не просто одним із чільних нацистів, правою рукою Гітлера, чиновником номер два III Рейху в ранзі міністра внутрішніх справ. Він був не тільки шефом СС, шефом гестапо і шефом поліції. Генрих Гіммлер був утіленням усього найгіршого, чого зазнало людство у XX столітті. Він відповідав за всі жахи і звірства, які постають у нас перед очима, коли ми думаємо про Другу світову війну. Він придумав інцидент у Ґлівіце. Він створив організацію «Лебенсборн», аванпост для розмноження справжніх арійців. Він прищеплював віру в окультну германську могутність. Він створив концтабори, і саме за його планом ці табори мали остаточно ліквідувати єврейський, циганський і слов’янський народи. Він віддав наказ збудувати табір в Освенцімі й обладнати його газовими камерами. І це він був головним ідеологом, ініціатором і наглядачем Голокосту. До рук союзників потрапив 21 травня, 23 травня було підтверджено його ідентичність, того самого дня вчинив самогубство, ковтнувши капсулу з ціанистим калієм — такою була офіційна версія. Подробиці його таємничої і раптової смерті ми дізнаємося в 2045 році — саме тоді стануть доступні засекречені на сто років британським Міністерством оборони документи, що стосуються цієї події. Лондон іще не висловився, чи в зв’язку з архівами Лебрехта їх буде оприлюднено раніше.
Світ мистецтва, очевидно, не може жити без таємниць, бо ж на місці кожної розкритої з’являється декілька нових. Цього разу матеріал для пліток з’явився після докладного аналізу німецьких документів, які супроводжували знайдену в Калятівках колекцію картин. Серед іншого там є докладна інвентаризація, з описами картин, прізвищами авторів і датами створення. Так, під номером 23 значиться «В’їзд локомотива на станцію вночі» Клода Моне, олія на полотні, 110 на 70 сантиметрів, 1896. Цікаво, що це той самий рік, коли в Парижі брати Люм’єр показали славетний однохвилинний фільм «Прибуття потягу на вокзал Ла-Сьота». На підставі дати створення й назви твору можна припустити, що картина великого майстра була жестом підняття кинутої кінематографістами рукавички, ніби Моне хотів довести, що, послуговуючись пензлем і фарбами, досягне кращого ефекту, ніж французькі брати, що використовували реалістичні рухомі картинки.
— Я затремтів, коли вперше побачив цей опис, — каже Януш Мілішкевич, цінитель живопису і знавець ринку мистецтва. — Моне й імпресіонізм завжди асоціюються зі світлом, сонцем, кольором. Картина майстра імпресії, на якій зображено локомотив, що суне крізь ніч і бореться, долаючи морок… це має бути неймовірно. Без сумніву картина була б оздобою колекції графа Мілевського, та й узагалі будь-якої колекції з паризьким Музеєм Д’Орсе на чолі.
Була б, якби була. Тимчасом картини немає серед збереженої в Татрах колекції. І знову множаться загадки. Чи її не було у зібранні вже тоді, коли його ховали в 1945 році? Чи зникла під час перенесення зі старого сховку до нового? А може, її викрали тепер, після віднайдення татранського скарбу? Національний музей у Варшаві мовчить, але неофіційно нам вдалося довідатися, що він точно подаватиме у цій справі заяву до прокуратури.