Ті, що співають у терні [The Thorn Birds - uk]

Меґі була на вершині щастя, ще ніколи в житті не почувалася вона такою щасливою. З тієї миті, коли Ральф відтягнув її від дверей, то була поема плоті, мистецький витвір із рук, пальців, спин і всепоглинаючої насолоди. Я народжена для нього і тільки для нього… Ось чому з Люком я була такою нещасною! Винесена за межі чутливості хвилею пристрасті, вона зберегла здатність думати лише про те, що дати Ральфу все, що вона може, є важливішим за саме життя. Він ніколи не пожалкує про це, ніколи. О, його болісна насолода! Були моменти, коли їй здавалося, наче вона сама могла її відчувати разом із ним, наче те відчуття було її власним. І це тільки посилювало її щастя; була в його болю й екстазі якась справедливість та істина.

Він прокинувся. Меґі зазирнула в його очі й побачила в їхній блакиті ту саму любов, яка зігрівала і надавала сенс її життю ще з дитинства, а окрім любові — величезну приховану втому. Не змореність тіла, а стомленість душі.

Ральф думав про те, що ніколи в житті не прокидався він іншою людиною в тому самому ліжку; в певному сенсі це відчуття було навіть інтимнішим за статевий акт, який цьому відчуттю передував, воно немов підкреслювало їхній емоційний зв’язок, його вірність їй. Легкий та порожній, немов навколишнє повітря, що спокусливо насичували запахи моря та пронизана сонцем рослинність, Ральф трохи подрейфував на крилах іще одного відчуття свободи: полегшення від того, що він відмовився від обов’язку боротися з нею, насолоду від миру після поразки у тривалій, неймовірно кривавій війні й від усвідомлення того, що ця поразка виявилася набагато приємнішою, аніж військові дії.

«Але я таки довго і досить успішно протистояв тобі, Меґі! Та врешті-решт не твої скалки мені доведеться склеювати докупи, а власні шматки, що розлетілися навсібіч. Ти з’явилася у моєму житті для того, щоб показати, якою фальшивою та претензійною є гординя такого священика, як я. Немов Люцифер, я прагнув до того, що належить лише Богу і йому одному, і, подібно до Люцифера, я впав. Я був благочестивий, слухняний, а до появи Мері Карсон — навіть бідний. Але до сьогоднішнього ранку я ніколи не відчував приниження і покірливості. Любий Боже, якби вона нічого не значила для мене, мені було б дуже легко все це знести, але інколи мені здається, що я люблю її навіть більше, аніж Тебе, і це також є частиною Твоєї кари. Щодо неї я не маю сумнівів. Щодо Тебе? А хто Ти? Спритний трюк, фантом, дотепний жарт. Як я можу любити жарт? Та я таки люблю».