Поліція
- Автор: Несбё Ю
- Серия: Инспектор Харри Холе #10
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6908-5
- Переводчик: Марія Козлова
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Поліція». Краткое содержание книги:
Офіцера поліції знаходять мертвим на місці давнього вбивства, у розслідуванні якого він брав участь. Коли те саме трапляється з двома іншими поліцейськими, стає зрозуміло, що це не випадковість. До того ж ці давні справи не було розкрито. Нові вбивства скоєно з жахливою жорстокістю, а у поліції немає жодних припущень. І що найгірше: вони втратили свого кращого слідчого — Харрі Холе, який пішов з поліції, щоб викладати у Поліцейській академії…
— Правильно, — відповіла Ракель.
— Авжеж, — посміхаючись крізь сльози, вимовила Сільє. — Я забула, що ви юрист.
— Звідки ти це знаєш?
— О, — Сільє шмигнула носом, — мені багато що відомо про життя Харрі. Я вивчала його, так би мовити. Він був моїм ідолом, а я — дурненькою дівчинкою. Я навіть займалася розслідуванням вбивств поліцейських заради нього, думала, що зможу йому допомогти. Усе розпочалося з короткої розповіді про те, як пов’язані між собою частини цієї справи. Я, безглузда студентка, хотіла пояснити Харрі Холе, як упіймати ката поліцейських, — Сільє видавила з себе ще одну посмішку, похитуючи головою.
Ракель схопила рулон паперових рушників і простягла їй.
— І ти прийшла сюди, щоб розповісти йому все це?
Сільє повільно кивнула:
— Він не бере слухавку, якщо бачить, що дзвоню я. І я вирішила сходити на пробіжку тут, щоб подивитися, чи немає його вдома. Я побачила, що машини немає на місці, і збиралася піти, але потім помітила вас у вікні кухні. І подумала, що розповісти усе прямо вам буде ще краще. Це кращий доказ того, що я говорю те, що думаю, і коли я йшла сюди, я робила це без усякої задньої думки.
— Я бачила, як ти стояла там, на вулиці, — сказала Ракель.
— Так. Мені потрібно було добре подумати. І набратися мужності.
Ракель відчула, як її лють змінила адресата: від закоханої дівчини із занадто відкритим поглядом, що заплуталася, вона перекинулася на Харрі. Він не сказав їй ні слова! Але чому?
— Добре, що ти прийшла, Сільє. Але тепер тобі, напевно, час іти.
Сільє кивнула і підвелася.
— У моїй сім’ї були випадки захворювання на шизофренію, — сказала вона.
— Он як? — вимовила Ракель.
— Так. Мені здається, я не зовсім нормальна, — і додала грайливим тоном: — Але це зовсім не страшно.
Ракель провела її до дверей.
— Ви більше мене не побачите, — пообіцяла Сільє, стоячи на сходинках ґанку.
— Бувайте, Сільє.
Ракель стояла у дверях, склавши руки на грудях, і дивилася услід дівчині, що біжить по двору. Цікаво, чому Харрі нічого їй не сказав? Думав, що вона йому не повірить? Що, незважаючи ні на що, їх знову накриє тінь недовіри?
Пізніше прийшла наступна думка: а чи повинна була з’явитися ця тінь недовіри? Наскільки добре вони знають одне одного? Наскільки добре одна людина може знати іншу?
Одягнена в чорне фігурка з танцюючим світлим хвостиком щезла задовго до того, як розтанув звук кроків кросівок по гравію.
— Він викопав її, — сказав Бйорн Гольм.
Руар Мідтстюен сидів, схиливши голову і почухуючи потилицю, на якій короткі волосинки дибилися, як щетина гребінця. Настала темрява, ніч безшумно наповзла на них, що мовчки сиділи у світлі фар автомобіля Мідтстюена. Коли Мідтстюен нарешті заговорив, Бйорну довелося нахилитися до нього, щоб розчути його слова.
— Моє єдине… Єдиноутробне… — він кивнув. — Він просто зробив те, що повинен був зробити.
Спочатку Бйорн подумав, що недочув. Потім — що Мідтстюен, напевно, неправильно висловився, він не це хотів сказати, що одне слово замінилося, випало або опинилося не на тому місці в реченні. Та все ж речення було таким ясним і зрозумілим, що звучало цілком природно. Кат поліцейських просто зробив те, що повинен був зробити.
— Принесу інші квіти, — сказав Мідтстюен, піднімаючись.
— Звичайно, — відповів Бйорн, роздивляючись маленький букетик, що лежав край дороги.
Його співрозмовник сховався за автомобілем. Слухаючи, як відчиняється багажник машини, Бйорн думав про слово, яке вжив Мідтстюен. "Моє єдине…. Моє єдиноутробне дитя". Це нагадувало про конфірмацію і про слова Еуне, що вбивця вважає себе Богом. Мстивим Богом. Але Бог ще й жертвував. Пожертвував свого власного сина. Розіпнув його на хресті. Виставив на огляд натовпу. Натовп дивився на нього і уявляв собі його страждання. Як сина, так і батька.
Бйорн уявив собі Фію Мідтстюен, яка сиділа, спалена, на стільці. "Моє єдиноутробне". Двоє. Чи троє. Їх було троє. Як же священик називав це?
З багажника донісся дзенькіт, і Бйорн подумав, що квіти, напевно, лежать під чимось металевим.