Клуб невиправних оптимістів

Я розповів йому історію про Ніколя й реакцію Леоніда. Він був поглинутий роботою. Я не знав, чи він узагалі мене слухав.

— Це не помилка Ніколя, — врешті мовив він, не відводячи погляду від робочого процесу. — Це ваша провина.

— Як ви можете таке говорити? Я ні в чому не винуватий!

— Ви стверджуєте, що Ніколя поводився як малий гівнюк.

— Я в цьому переконався.

— Якби він вважав вас за друга — не вчинив би так. Отож, другом він вам не був. Помилка ваша, бо ви дружите аби з ким. Треба вміти вирізняти справжніх друзів з-поміж фальшивих. У дружбі ми часто сприймаємо уявне за дійсне. Ви дещо легковажно поставилися до вибору друзів. Натомість Леоніду є за що себе картати. Він знає чи принаймні підозрює правду.

— Тобто?

— Думаю, Дмитро Ровін мертвий.

— Ігор сказав, що його звільнили і він мав би знову працювати лікарем.

— Бо Ігор Леонідові хороший друг. Він підбадьорює його як може. То були страшні часи. Людей розстрілювали за просто так. Дмитра, безсумнівно, вбили вже за кілька днів після арешту. Звична практика.

— Леонід здавався щирим.

— Вдавати, що не втрачаєш надії, не означає бути мерзотником. Десь глибоко всередині він знає правду. КДБ не афішувало вироки. З двох причин. Вони були формалісти. Тільки трибунал міг засудити на смерть. Вбивали і мовчали. Дорікнути їм було нічим. Дуже швидко вони допетрали, що проблему становлять живі. Треба було завадити людям стати на захист затриманих близьких, не дозволити втручатись. Засудити когось до каторги за 58-ю статтею означало: він живий, навіть якщо його більше не згадують. Близьким залишається промінчик надії. А тільки це й має значення. Можливість зачепитися за малоймовірний шанс. Вони вбивали двох зайців. Ліквідували кого заманеться, а родини їх не тривожили.

Він і далі працював, друкуючи одне фото за одним, наче станок.

— Якби вони сказали правду, родини б змогли гідно оплакати покійних.

— Політичну поліцію це зовсім не цікавить. Леонід має рацію, що картає себе. Якби він залучив свої зв’язки, то, вірогідно, домігся б звільнення. Помилка Дмитра була не такою й страшною. Нелегальна торгівля не настільки важкий злочин, як контрреволюційна діяльність. Леонід знався зі Сталіним і наркомами. Герой Радянського Союзу. Якби він попросив про таку послугу, імовірно, Дмитра б випустили. Він кинув найкращого друга. Чоловіка, що насправді врятував йому життя.

— А ви б на його місці як вчинили?

— Леонід мав рацію. Він урятував свою шкуру. Він живий.

— Я ніколи вас не запитував, Сашо, як ваше по батькові?

Я помітив, як він у темряві знизав плечима.

— Я так давно його не чув, що вже й забув. У Франції воно ні до чого.