Велика історія України
- Автор: Голубец Николай
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Глобус»
- ISBN: 5-86248-016-1; 5-86248-015-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Велика історія України». Краткое содержание книги:
Так то і другий польсько-мадярський похід на Волинь не вдався. Татари, побачивши слабість свого польського «союзника», погодилися з українськими й литовськими військами, та пішли з ними пустошити Польщу.
Прилучення Галичини до Польщі
Але Казимир не дав таки за виграну. Літом 1352 р. пішов новим походом проти Литви, що закінчився польсько-литовським перемирям на два роки. Перемирна грамота усталювала тогочасний стан польського й литовського посідання західньо-українських земель у той спосіб: Казимир задержав Люблинську й Львівську землю, тобто середню Галичину тоді, як за литовськими князями залишилися землі - Володимирська, Луцька, Белзька, Холмська й Берестейська, тобто Волинь. Кремянецька волость залишилася невтральною. Її мав держати Юрій Наримуитович, як спільне, польсько-литовське надання.
Таким чином польсько-литовська боротьба 1350-2 рр. закінчилася відірванням від Литовсько-української Держави частини Галичини. А хоч яка нестійка була ще тоді польська влада в Галичині, всеж таки дата польсько-литовського перемиря з 1352 р. має для тої частини України переломове значіння.
Дальша боротьба Польщі з Литвою
Польсько-литовська згода з 1352 р. не була тривка. Вона кривдила Литву й не заспокоювала апетитів Польщі. Тому то обі сторони стараються дальшими походами, набігами й дипльоматичними заходами переважити перемогу на свій бік.
Вже весною 1353 р. пустошать війська Любарта Львів, у липні здобувають Галич, а в серпні впадають у Сандомирщину й пустошать околиці Завихосту. Набіги інших литовських князів примушують Казимира укріплювати Плоцьк; в осені того року бачимо його знову в протилитовському поході під Белзом. Але успіху з цього походу не було. Литву підтримували хрестоносці й татари, що їх вдалося Казимирові перетягти на свій бік щойно в 1356 р. Всеж таки, поки Литву підтримували хрестоносці, польсько-литовська боротьба велася далі, зі змінним щастям. Нарешті, коли при співучасти папи, вдалося Казимирові порозумітися з хрестоносцями, завдано Литві рішучий удар.
Похід 1366 р. і «вічний мир»
Ян з Тарнова оповідає, що «в 1366 р. Казимир, зібравши велике військо, зробив сильний напад на українські землі. Князь Юрій (Наримунтович) белзький піддався йому, але потім показалося, що його покора була фальшива. Король здобув силою Володимирську землю з усіма її замками, що їх держав Любарт й віддав цілу Олександрові (Коріятовичеві), братаничеві Ольгерда й Кейстута, князю вірному, що держав її аж до смерти короля й вірно йому служив. Тільки замок Холм дав король князеві Юрієві…»
Похід відбувся літом і був несподіваний, а король мусів мати з собою великі сили, що досягли перемоги, при рівночасному наступі на Литву хрестоносців, а може й допомозі, або хоч прихильній невтральности татар. Закінчився він двома польсько-литовськими трактатами. Один заключив Казимир з Ольгердом, Кейстутом, Явнутою й Любартом зі синами, другий з самим тільки Любартом.
Литовські князі підписують з польським королем «вічний мир», залишаючи Польщі Володимирщину без східніх волостей за р. Турією, південно-західні волости Луцького князівства (Кремянець, Олесько, Перемиль) та зверхність над Холмсько-Белзькою землею, що нею володіє Юрій Наримунтович, як вазаль Казимира. Луцька земля залишається за Любартом, Дорогичинсько-Берестейська за Кейстутом, а Кобринська волость за Ольгердом. Рівночасно йдуть у непамять обосторонні кривди й зради, затіснюються дружні звязки й усталюється, в Городлі над Бугом, комісія для полагодження граничних непорозумінь.
В доповненні трактату з усіми литовськими князями, осібна умова Казимира з Любартом усталює точні границі Казимирових і Любартових волостей, забезпечує торговельні звязки й нарешті закріплює зачіпно-відпорний союз Казимира з Любартом, що повинен помагати королеві проти всіх його ворогів, за виїмком литовських князів. На випадок воєнного конфлікту Казимира з «братією» Любарта, він може залишитися невтральним.
Немає на світі нічого вічного, а вже зівсім нетривким виявився той «вічний» мир Казимира з литовськими князями. Вже в 1369 р. пише папа до польських єпископів, що «Русь і Литва, з природженої своєї злоби й клятої підступности» попустошила землі Казимира й забрала багато людей у неволю». Тому то Казимир, під кінець свого життя, з великим накладом коштів і поспіхом взявся будувати замок у Володимирі Волинському.
Колиж рознеслася по краю чутка про смерть Казимира (1370), Любарт і Кєйстут кинулися на Володимир, знищили Казимирів замок й приєднали Волинь назад до Литви. Пробували відвоювати й Галичину, але їм це не вдалося. Рівночасно Литва не присипляє справи й безнастанними наскоками на Польщу (найповажніший був литовський похід на Сандомирщину в 1376 р.) примушує польсько-угорського короля Людвика до протиділання.