Велика історія України
- Автор: Голубец Николай
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Глобус»
- ISBN: 5-86248-016-1; 5-86248-015-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Велика історія України». Краткое содержание книги:
Почало її проповідництво, що в творах Іляріона, Кирила Турівського й Клима Смолятича, досягло високого рівня. З черги зявилося незрівняно «Поучення» Мономаха, подорожні записки Данила-паломника та збірка притч і афоризмів Данила Заточника. Література отрясається з пут церковщини, йде на службу ідеалам збірного і індивідуального життя.
Збірним зусиллям цілої низки духовних і світських письменників та політиків, повстає наш найстарший літописний кодекс. Історична наука, устна словесність, літературна творчість і публіцистика, подають собі дружню руку для створення виїмкової в свойому роді книги для пізнання всіх ділянок культурно-національного й політичного життя княжої України.
А на самому вершку духового життя, наче брилянтове закінчення золотої діядеми староукраїнської культури, виблискує всіма красками веселки «Слово о полку Ігоревому».
Щасливо збережений памятник найвищого рівня поетичної творчости, є для нас тільки акордом могутнього культурного підйому, що його трагедія почалася над Каялою, а закінчилася над Калкою…
ЛИТОВСЬКО-УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА
В останньому акті трагедії Української Державности, зявляється на нашому історичному овиді помітна особистість литовського князя Любарта Гедиміновича, зятя і правного наслідника останнього українського володаря - Болеслава-Юрія II. Разом з ним виступає Литва, як чинник нової, східньо-европейської політики.
Про Литву згадувалося вже нераз протягом нашого оповідання. Ще Володимир Великий ходив походом на ятвягів (983); «орав Литвою» Роман Мстиславич, приборкував ятвягів Данило, Лев, Володимир Василькович, мирилися, дружилися й знову билися з литовськими племенами ледви не всі українські князі й нарешті останній опер майбутнє своєї держави на литовській династії.
Литовці й Литва
В арійській сімї народів створили литовські племена самостійну групу. Забившись в північно-східній кут Европи, над балтійським, побережжам та в басейнах Німану й зах. Двини, дуже довго зберігали литовські племена свою культурно-духову окремішність, а їхня мова ще й сьогодня задержала багато елєментів індо-европейської мови т. зв. санскриту. Коли в перве наштовхнулися на них німці, й зацікавилися ними німецькі хроністи та історики, (XI-XII ст.) розпадалися литовці на кілька племен: над Вислою й Німаном жили пруси; на правобережжі долішнього Німану жмудини; в басейні Вілії жили властиві литовці, на лівому березі Двини мешкало племя «жемгола», на півострові поміж балтійським морем і рижським заливом поселилися курони; племя «летгола» (лотиші) жило на північному побережжі Двини й нарешті найблизші до нас ятвяги жили понад західнім Бугом і горішнім Німаном.
До XIII ст. живуть литовські племена нарізно, а їхні села, роди й княжі династії не творять ніякого політичного звязку й сили. Напади литовських племен на українське пограниччя (X-XII ст.) не мали політично-територіяльного, а тільки грабіжницький характер. Такими були напади ятвягів, що їх українські князі остаточно приборкали і винищили до тла.
Мешкаючи в непрохідних лісах, над ріками й озерами, жили давні литовці з ловецтва й риболовлі. Хліборобству не давала розвинутися неврожайна земля й велика цивілізаційна відсталість. Поганська релігія литовців, була близька до словянської. Найстаршим богом був у литовців Перкунас, їхні жерці звалися «криве» й слухали найстаршого «криве-кривейто». Щойно натиск зовнішніх ворогів примусив литовські племена і роди обєднатися в сильний, зачіпно-відпорний, державний організм. Найраньше, під натиском українських князів, зорганізувалися, політичне, ятвяги. Але їхні князі не вспіли створити міцного союзу й тому мусіли скоритися й зникнути. Справжня державна організація датується щойно початком XIII ст.
Німецькі лицарі заснували в 1202 р. орден ливонських меченосців, що рішили навернути на христіянство предків сучасних лотишів - племя «летгола». Статут ордену приняв і затвердив папа Інокентій III. Трицять літ згодом усадовився над долішньою Вислою тевтонський орден, що з благословенства папи Григорія IX (1237 р.) почав навертати на христіянство литовське племя прусів. По правді, то місійна ревність була тільки покришкою їхнього змагання до політично-територіяльних підбоїв. Дуже скоро «летгола» й пруси втратили, разом з поганством, свою мову та предківські звичаї й обичаї. Те саме загрожувало решті литовських племен. В огні небезпеки виступає на історичному овиді литовський князь Мендовг, що починає свою організаційно-політичну діяльність від підбоїв на території т. зв. Чорної Руси, над Німаном. «Княжучи в литовській землі - нотує наш літописець - почав Мендовг побивати свою братію й своїх братаничів, а інших вигнав з землі та почав княжити над цілою литовською землею, а загордівши дуже, нікого не вважав собі рівнею».