Моральні листи до Луцілія

Чим може бути корисне подорожування саме по собі? Воно не стримає потягу до насолод, не погамує захланності, не пригасить гніву, не приборкає розгнузданого пориву любові, не врятує душі від інших напастей, не додасть розважності в судженнях, не розвіє хибних уявлень, а лишень на деякий час затримає твою увагу на чомусь новому, як ото дітвака захоплює щось небачене. До того ж мандрівки з однієї місцевості в іншу спричиняються до ще більшої непостійності духу, що допікає нам найчастіше, роблять його ще хисткішим, легковажнішим. Ось чому ті, хто так поривався в якийсь інший край, ще нетерпеливіше пориваються його покинути й, наче птахи, перелітаючи з місця на місце, ще й не приїхавши кудись, уже квапляться звідти виїхати. Подорожі, щоправда, допоможуть тобі дізнатися про інші племена, побачити незвичні обриси гір, небаченого обширу поля, зрошені непересихаючими водами долини, спостерегти природні особливості тієї чи іншої ріки: чи такої, що набухає від літньої повені, як Ніл, чи подібної до Тігру, який раптово ховається від ока, а далі, пропливши якусь відстань під землею, знову з'являється на поверхні в усій своїй величі, а чи такої, як Меандр,- вічний предмет вправляння та гри для всіх поетів,- ріки, яка, утворюючи незліченні коліна, то наблизиться до свого річища, то знов од нього відбіжить, так і не ввіллявшись сама в себе. Але ж ті подорожі не зроблять тебе ні кращим, ані розсудливішим.

Треба натомість не покидати філософських занять, спілкуватися з подвижниками тієї науки, щоб вивчити досліджене, дослідити - ще не вивчене. Так наш дух, який вартий того, щоб йому дати вихід із найжалюгіднішого рабства, повертає собі волю. Але поки не знатимеш, чого слід уникати, а до чого пориватися що необхідне, а що зайве, що справедливе, а ще "справедливе, доти не подорожуватимеш, а просто блукатимеш. Ніякої користі тобі не дадуть ті переїзди з місця на місце, адже мандруватимеш разом із своїми пристрастями, і твої біди йтимуть услід за тобою. Та якби-то лишень за тобою! Все ж була б хоч якась відстань, але ж ти не ведеш їх, а носиш у собі. Отож вони повсюдно тебе пригнічують, допікають однаковими прикрощами. Ось чому треба шукати не нових околиць, а ліків. Людина зламала собі, скажімо, гомілку чи вивихнула суглоб: не на повіз же їй сідати, не на корабель, а покликати лікаря, щоб він з'єднав переламану кістку або вставив вивих-нений суглоб на місце. Ну, а душу, що переламана й вивихнена у стількох місцях, гадаєш, можна зцілити переміною краєвидів? Надто поважна ця недуга, щоб ти міг її позбутись, прогулюючись у лектиці. Подорожування ще нікого не зробило ні лікарем, ані промовцем; місцевість не навчає жодного мистецтва. То невже ти готовий припустити, що мудрість - а вона ж найвища з-поміж усіх наук - можна знайти десь на дорозі? Не буває, повір мені, такої дороги, яка б вивела тебе кудись, де вже не засягають ні пристрасті, ні гнів, ані страх. А була б така - натовпом ринув би по ній рід людський.