Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Наприкінці 1713 козацькі невдахи, на чолі з гетьманом та нечисленною старшиною на запрошення короля дістаються Швеції та оселяються там; спочатку в Крістіанстаді, а потім і в Стокгольмі. Гроші на їх утримання ідуть за рахунок отих 60 000 талерів, яких Карл ХII свого часу позичив у Мазепи на військові витрати; – борг Швеції Україні.
Смерть короля Карла ХII від випадкової кулі під Фредеріксгалленом у Норвегії (пригадайте оту, зловісну випадкову кулю на березі Ворскли) – остаточно перекреслила надії козаків на допомогу з боку Швеції. Вони починають поволі роз’їздитися.
Гетьман П. Орлик, разом із родиною, переселяється до Німеччини, де тече дещо більш активне інтелектуальне життя ніж у Швеції, та живе спочатку у Ганновері, потім у Сілезії, в місті Бреслау (тепер Вроцлав), поближче до дому. Між тим Пєтр I не шкодує обіцянок, перетягуючи Орлика до себе, пропонуючи не лише амністію, але й високу посаду; аби тільки захопити гетьмана у власні лапи, а там… Він уже пропонував все це небіжу Iвана Мазепи, Андрію Войнаровському, який теж не погодився на повернення, добре знаючи, з якою наволоччю має справу. Але, він мав необережність жити під власним ім’ям, та одного вечора в Гамбурзі, повертаючись додому з вечірки у графів фон Кенігсмарк, – був викрадений російськими агентами. У легковажній Європі вони діяли тоді не менш відверто і розкуто, ніж згодом сталінські “отважниє чєкісти”. Свої дні Войнаровський закінчив у Якутську; помер в один рік з Орликом (1742).
З Орликом теж трапився випадок в Бреслау, де його відстежили російські шпигуни. То був брат відомого пєтрового поплічника, Яґужінского, графа з колишнiх пройдисвітів. Орлики пробули тоді в облозі мало не добу. Врятувалися тільки наступного дня та вимушені були переховуватися по кляшторах, де захворів та помер молодший син Орлика Яків, якого він дуже любив.
Гетьман П. Орлик вимушений рятуватися до сильної ще тоді Франції, де не надто захоплюються Росією. Там залишиться на все життя його син Грицько, який піде на службу французькому королеві Луї ХV (1715–1774), де дослужиться генерала та графа Дентевіль. Він теж, маючи вплив на короля, схилив Францію до протимосковської позиції в європейській політиці. Його життя та його часи опише потім наш австралійський письменник Микола Лазорський (1884–1970) у чи не найкращому зі своїх історичних романів – “Патріот” (1969). Ґреґор Орлик, граф Дентевіль, був убитий під Мінденом, підчас війни з Прусією. Це було, власне, втручання на боці Австрії у прусько–австрійський конфлікт, але воно не було вдалим для Франції, яка потерпіла дві поразки від Прусії, – під Росбахом 1757 та під Крефельдом 1758. Все це погіршило стан Французького королівства, якому залишалося проіснувати тільки до 1789.
Гетьман Орлик і на екзилі невтомно працює на українську справу, популяризує українське питання, знайомить з ним монархів Європи. А, повідомляти йому – є про що: про російську окупацію Лівобережжя силою 20 російських полків, яких годують українські селяни; про вистелення пєтєрбурзьких болот українськими кістками; про марну загибель 20 000 козаків у персидському поході божевільного Пєтра…
Та от настає низка воєн (1733–1739), що почалися Францією та Еспанією проти Австрії та її союзника, Москви, а покінчилися російсько–турецькою війною 1735–1739. Пилип Орлик вважає, що настав час прокинутися й окупованій Україні та скористатися обставинами заради власного звільнення. Він пише листи до проводу Війська Запорізького погодивши свої пропозиції з ханом Криму. Цікаво буде дещо пригадати з цього, аби повною мірою оцінити політичний розум та історичне провидіння гетьмана. Наведемо досить розлеглий, але понад змістовний уривок з листа гетьмана Пилипа Орлика до вiйська Запорозького, копiя якого зберiгається в Центральному Державному Iсторичному Архiвi (ЦДIА) у Києвi (добре, що за совєтiв так i не спромоглися спалити)
З іншого ж боку, коли тесть королівської величності Франції, його милість найясніший король Станіслав, обраний від усієї Речі Посполитої вільними голосами на польське королівство, найнявши у прусів чимало чужоземного війська; до того ж запросивши на поміч собі кільканадцять тисяч шведів і французів, рушив із Гданська, з’єднавшись із польськими й литовськими військами проти Москви; коли всі воєводства, землі й повіти як у польській короні, так і у Великому князівстві Литовському, давши клятву боронити гідність його королівської величності, обраного самими ж своїм паном і монархом, осідлали коней до спільного походу проти Москви, а інші ще сідлають; коли польські й литовські війська в Польщі й Литві громлять і нищать Москву; коли Швеція, учинивши союз із королевськими величностями Франції й Польщі, готується до війни з Москвою; коли Порта Оттоманська свої незлічені війська тримає напоготові до виступу; коли його милість хан спорядив свої численні й могутні орди і з ними вже попрямував до польських кордонів – і, в цей же час, такий погідний, щасливий, роздумливий і сприятливий для врятування Вітчизни, ваша милість добрі молодці Військо Запорізьке, піддалися й повірили московським хитрощам, улесливим обіцянкам, яких вони мало коли дотримуються, то так тим паче вчинять і перед вашими милостями добрими молодцями Військом Запорізьким, бо від найдавніших часів насамперед вам і всьому нашому народові то найголовніші недруги.