Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
До Москви вістку про смерть полковника та кошового отамана відвіз особисто його писарь, який не оминув нагоди й собі зробити донос на покійного. Сказав, кажуть, – наступне:
Коли Сірко кошовим був, то від нього ніякого добра великому государеві не було; а казати йому явно про те ніхто не смів, бо всі його, чи то з волі божої, чи через хитрість якусь, надзвичайно боялися, і що він було задумає, те й зробить, а якби хто не схотів його слухати, того б відразу вбили, бо коли в нас кожному воля, і якби Сірко щось затіяв, то без жодного слідства відразу б і смерть тому була. Сірко не хотів добра великому государеві, по–перше, за те, що був на засланні в Сибіру; по–друге, за гетьмана, від якого Сіркові, його жінці й дітям утиски й кривда велика була і який відібрав у Запоріжжя маєтності й промисли і не присилав припасів. Присилали до Сірка від польського короля, аби він йому служив, і кошовий почав думати, як би в Україні вчинити кровопролиття. Почувши про ті наміри, король прислав до нього з Білої Церкви попа; той піп вселив у Сірка надію, і він послав до короля сина свого і з ним сотню козаків, зголошуючись з вірною службою і з таким задумом, щоб король навів хана з ордою на слобідські українські міста, а свої війська послав на Задесення; Сірко ж у цей час під королівським прапором також піде до слобідських міст, і коли українські жителі побачать для себе таку скруту, а про Сірка почують, що він служить королю, то почнуть бунт, уб’ють гетьмана, а Сірка проголосять гетьманом, сподіваючись, що він через польського короля дасть їм спокій від турків і татар. Сила божа не дала здійснитися цьому задумові, ми з суддєю Яковом Костянтиновим попрацювали тут на Бога й послужили вірно великому государеві, до лихого наміру Сірка не допустили, не дали йому з Кримом домовитись, щоб бути під оборонною рукою турецького султана. З того часу Сірка охопив відчай, що він не може виконати свого наміру, і він почав хворіти: в нього заболів лівий бік і він дуже схуд.