Аналітична історія України

Доповнення 8. Гетьман Пилип Орлик

Пилип Орлик 1672–1742, гетьман з 1710) став одним із перших видатних українських політичних емігрантів, та цікаво простежити його подальшу долю.

Він походив із сільської Віленщини, а його батько загинув під Хотином, коли він був іще малим. Освіту він отримав у Києво–Могилянському колегіумі та став працювати у 26 років, писарем у київській митрополії. По цьому пошлюбив дочку полтавського полковника, Ганну Герцик. Тепер він хутко долає щаблі службової кар’єри: 1700 – старший у Генеральній військовій канцелярії, а ще через шість років – Генеральний писар Війська Запорізького. Гетьман Iван Мазепа негайно помітив здібності освіченого писаря та зробив його своїм ближчим помічником. Що й не забарилося втілитися у нові маєтності при полках: Чернiгівському, Полтавському та Стародубському.

Пилип Орлик став автором першої у світі Конституції, та й сам був за нею обраний українським гетьманом на вигнанні 1710, але його подальша доля теж є не без значення для України; бо він – недовго затримується у Бендерах. Переуклавши угоду з Карлом ХII, згідно якої Україна поступає під протекторат Швеції, яка зобов’язується, разом із Кримським ханством, допомагати Україні у справі звільнення від іга Росії. Наче все було передбачене та можна було вирушувати на звільнення України.

Цьому передувала ніби добра пропагандова кампанія розповсюдження Україною відповідних універсалів, але не дрімав і московський цар, діяв у властивому собі стилі коронованого бандюги: наказав зігнати родини гетьмана Скоропадського і його старшини до Глухова, закладниками під стражу солдат. А сам Скоропадський вислав назустріч Орликові військо, під командою Генерального осавула В. Бутовича.

Справи союзників спочатку пішли добре. Орлик і Кость Гордієнко розбили Бутовича та прийняли до свох лав чимало козацтва, яке переходило на їх бік. Вони уже дісталися Білої Церкви, яку оточили. Непогано йшло просування на північ і на східному фланзі, Лівобережжі, де переможне ханське військо один за одним брало російські “городкі”, набудовані вздовж переправ.

Але, якби Кримське ханство було надійним союзником України (як i навпаки), то напевно обидва існували би й досі. Бо, кажуть, сталося знову те, що було й раніше, – кримське військо повернуло, розсипалося та подалося назад до Криму, грабуючи дорогою населення та уганяючи ясир (людську здобич). Що це було – раптова переміна планів хана, чи ланцюгова реакція непослуху, яка призвела до дисциплінарного розпаду армії, – так невідомо й досі. Що би там воно не було, а чутки про це призвели до зняття облоги Білої Церкви.

Щоправда, одночасно Пєтр I потрапляє до полону на Пруті, з усіма наступними наслідками. Важко сказати, чому саме П. Орлик та К. Гордієнко не скористалися цим, не взяли подальші події під свій контроль. Несподіваний удар по тилах царевої армії – міг би багацько змінити, але… Орлик тільки потім дипломатично натиснув на турок, аби вони передбачали у мирній угоді з царем відмову Росії від посягань на Україну та виведення окупаційних військ. Але цар із цим пунктом не квапився, та Туреччина 1711 оголошує нову війну Росії. Пєтр тоді перелякався не на жарти, але кинув туркам кістку, зруйнувавши власну фортецю в Таганрозі та повернувши туркам їх Азов. А за хабар у 100 000 золотих рублів, – виторгував собі українське Лівобережжя, віддавши Правий берег Польщі, яка й витіснила остаточно козаків Орлика та Гордієнка.