Марш Радецького та інші романи

Коли я цього разу зайшов до них, то побачив, що старий Ціппер обгорнувся шаллю дружини. Він був трохи хворий і не міг уже провадити своє скромне підприємство. На щастя, Вандль повернувся цілий з війни і знов найняв салон. То був тепер єдиний Ціпперів прибуток. Старий пригостив мене вишнівкою і чаєм. Він розчулився, багато говорив, навіть трохи підбадьорився. Як його послухати, то можна було подумати, що він наближається до щасливої, безтурботної старості. Арнольд був добре забезпечений. Тим часом як тисячі молодих хлопців вешталися без шматка хліба, він мав місце, де можна було рости й процвітати, ніби рослина в добре доглянутому вазоні. Йому вже ніщо не могло стати на перешкоді. Адже його взято на роботу не тимчасово, а, як виняток, відразу зараховано на тверду платню. От лише він чогось кілька днів уже не з’являється вдома.

Щоб не хвилювати старого, я збрехав, що позавчора бачив Арнольда в кав’ярні. Чому позавчора? Мені здавалося, що коли я відсуну вигадане побачення далі назад, то це буде менша брехня.

Але я вже був певний, що з Арнольдом щось сталося. Не якесь лихо, не катастрофа, о ні! Бо в життя Ціпперів доля не втручалася з первісною, раптовою силою. Вона діяла повільно, нудно, мов шашіль. На безбарвному небі, що здіймалося над Ціпперами, не розгулювались бурі, його тільки облягали хмари. І от тепер я відчув, що насувається одна з таких нерішучих хмар. Але я не згадував про неї. Я поводився так, ніби світило ясне сонце.

Того вечора я вирішив дочекатися Арнольда в кав’ярні.

Мені здавалося, що кав’ярня стала інакша, ніж була досі. В ній бракувало Ціппера. Всі ті, що раніше часто пошепки питали: «Що той Ціппер тут робить?», — тепер питали голосно: «Чому немає Ціппера?» І гра без нього була не та, і розмова не та. Дехто раніше вставав від грального столу, бо йому бракувало похмурого Арнольдового схвалення. Декотрі балакуни тепер мовчали, бо не було саме того слухача, на якого вони не зважали, коли він тут сидів. У симфонії облич, звуків і настроїв, якою вабила до себе кав’ярня, бракувало Арнольдового обличчя, його мовчанки і його трагічної тіні. Наближалася поліційна година, проте Арнольд так і не з’явився.