Марш Радецького та інші романи

Другого ранку ми зустрілися в парку й поводились так, ніби вчорашнього вечора зовсім не було. Ми далі шукали жуків.

Одного разу я помітив, що якийсь немолодий уже добродій на прогулянці поглянув на неї. Тоді їй забаглось вернутися, хоч ми йшли на луку. Вона сказала, що хотіла б послухати концерт. Той добродій стояв перед павільйоном, де грала музика. Ерна засміялася. Він моргнув до неї, і вона почервоніла. Мені здалося, що тієї миті я закохався. Я вже не міг гратись так, як досі, а все намагався піти з нею в темряві на Глорієтту, палав бажанням ще раз торкнутись її грудей. Але мені більше не вдалося виманити її на гору.

Якось у курзалі влаштували бенкет. Я був там, стояв і дивився, як вона танцювала з офіцерами. Другого дня їй кланялося багато чоловіків. І сама вона змінилась. Уже не бігла підстрибом вулицею, як ще напередодні, а ступала, мов дама. Опинившись біля потічка, який їй раніше часто траплялося переходити в черевиках, вона зупинялася, хвилинку вагалась, а тоді шукала вужчого місця, щоб переступити його. В таких випадках я перебирався перший і простягав їй руку. Я кохав її, не спав цілими ночами. Потім ми поїхали додому. Я ревнував, тужив, побивався, я ненавидів своїх батьків за те, що вони не мали грошей. Я вигадував найбанальніші історії. Притулок для сиріт охопила пожежа, я рятую всіх дітей, моє ім’я з’являється в газеті, Ерна приходить до мене, просить пробачення й каже: «Торкайся моїх грудей скільки хочеш».

Після канікул я знов побачив її. Але ми більше не розмовляли, хоч я часто йшов зі школи слідом за нею і вона не могла не помітити мене.