Спомини запорожця
- Автор: Авраменко Никифор
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 966-8201-27-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
По нас тоже пройшовсь кулемет, кулі просвистіли високо. З окопів почулась сильна стрілянина залпами і пізніше — скорим огнем. Окопи з дротяними загородами та ще з доброю залогою з тими силами, що ми бачили, були неприступні. Тут атакуючі "в лоб" найшли б свою смерть. Коло ярів на дорозі знявсь великий крик. З боку атакуючих без перерви застрочили кулемети. Було зовсім темно. Несподівано з Дніпра ударила гармата, граната розірвалась недалеко млина. Цільно! Окопи замовкли. Друга граната розірвалась ще дальше. Так ще кілька разів — і все замовкло. Зійшли ми вниз, по хатах, повечеряли, поговорили про бій. Батьки або брати вартували, а ми полягали спать.
Були певні, що в місті червоні, та вгадували: де могли одійти денікінці? Про сотню гадалось, що сидить по хатах, як ми.
Рано Семен Григорович буде: "Вставайте скоріше снідать. В Каневі немає нікого!"
"Як то нікого? А ті, що наступали вечором?"
"Кажу, немає нікого, сам ходив і бачив. Денікінці поплили до Черкас. То пароплав мав гармати. Розбив ґанок Шульцам та дірок наробив мені в млині. На дорозі перед окопами лежать убиті люди і коні. Та ще кажуть, що то наступав Зелений. Ніби він тоже вбитий!"
Дивно. Зелений держиться національного прапора, признає і Директорію. То чого в його команда російська і лайка більшовицька?
З учителем з Потоку, сорокалітнім поручиком, ідем в город. На дорозі — сліди коней, лежать убиті, їх небагато. Піхота тут не атакувала. Молодий хлопець 18–20 літ, рядом шапка з червоним шликом. Широкі сині штани. Другий подібний — скрючений за вербою. Двоє перед окопами. Коней тоже кілько.
Може, дійсно Зелений?
Обережно входим до міста головною найдовшою покрученою вулицею. Я — в куртці, поручик — в шинелі, хоче йти в Потоки. Людей на вулиці не видно. В поміщенні нач. гарнізону двері незаперті, розкинуті папери в поспіху.
Знову виходимо на вулицю, далі вона круте до пристані. Ззаду зацокали підкови. З-за недалекого повороту виїхала групка кіннотчиків, в руках — карабіни.
Ми тоже з гвинтівками. Стали, дивимось зблизька один на других. Ні вони, ні ми одзнак не маємо. З їхнього боку падає стріл, свиснула куля. Ми, не цілючись, вистрелили до їх. Кіннотчики подалися назад, а ми перемахнули через забор, через двір, та на гору, зарослу непроглядною дерезою. Наліво внизу — вулиця, направо, ще нижче, — Ситники. Ми вулицю бачимо, нас побачить не можна. Спускається добра кінна сотня. Роз'їзд помалу поїхав вниз.
Ми прощаємось. Гора над Ситниками обривається. Це тверда червона і сіра глина. Не скрізь можна зійти.
Поручик буде керуваться понад Дніпром на Селище, там поверне на недалекі Потоки.
Ярами дібравсь до Федорових. Всі дома. Як Дмитро виїхав, то я бував тут нечасто. Жив і харчувався у Мальцевих.
Лука Семенович і зрадів, і злякався.
"Іде од Степанців велика сила. Кіннота бігає понад Дніпром. А піхота, артилерія, обози все валять і валять. Ви краще не сидіть в хаті, а в садку над яром".
"А не відомо, що то за військо?"
"Не відомо. Командують і говорять по-руському. Єсть такі, що мають шапки з шликами і говорять по-українському. Ведуть себе смирно, нікого не зачіпають".
"Мені цікаво, чого вони вчора одступили? В окопах було не більше 300 чоловік з двома кулеметами. Маючи таку силу, могли вони кіннотою ударить на Ситники. Обскочить окопи з тилу. Денікінці мусили б рятуватись через Копані в ліс або попасти в полон. А вони пішли в лоб на зміцнені окопи. Та і гармати били, як на пострах…"
"То вечором наступав Зелений. Як його вбито, то його військо одступило і спіткалось з тими, що тепер прийшли. Частина пристала до них, частина розбіглась".
"Що ж це за військо?"
В яру при садові була зроблена в міцній глині простора печера. Була так замаскована, що не можна було бачить входу з 2-х кроків. В біді схованка надійна для 4–5 людей. Висока стеля дозволяла стоять і ходить. Сухі стіни і піл боронили од простудження.
Дівчата пішли в розвідку. За годину вернулись. Військо іде і іде. Шість гармат стоїть в місті. Кіннота більше скупляється коло залізничного мосту. Якими є, переїжджають човнами на другий берег.
Наші хлопці тоже ходять вулицями, їх ніхто не трогає. Шість кухонь весь час варять і роздають їду… Єсть і жінки на бричках і в фаетонах. Дуже багато кулеметів. Сила велика.
Вечором пішов і я без зброї, в своїй куртці. Вози, гармати і кіннота переходили через залізничний міст, пристосований для тої цілі.
Штаб групи містився в будинкові нач. гарнізону. Невеликий, худощавий, в синім убранні, видавав всякі розпорядження і, здавалося, був головною особою. Називали його "тов. Зінов'єв".