Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Ім'я рози - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Ім'я рози

Электронная книга - «Ім'я рози». Краткое содержание книги:

«Ім’я рози» — перший роман видатного італійського письменника, вченого і філософа Умберто Еко. Опублікований у 1980 році, він відразу ж став супербестселером. Книгу перекладено багатьма мовами, і сьогодні вона вважається класикою світової літератури. «Ім’я рози» — захоплююча детективна історія, органічно вплетена в реальні історичні події ХІV століття.
1 ... 171 172 173 174 175 176 177 178 179 ... 237
Перейти на страницу:

«Так, це правда, — вигукнув він, — я був з Дольчином і поділяв його злочини та сваволю, може, я був божевільний, може, плутав любов до Господа нашого Ісуса Христа з прагненням свободи та ненавистю до єпископів, це правда, я згрішив, але що стосується того, що сталося в монастирі, я невинний, клянуся!»

«Ми таки чогось домоглися, — мовив Бернард. — Отже, ти визнаєш, що практикував єресь Дольчина, відьми Марґарити та їхніх кумпанів. Визнаєш, що був з ними, коли поблизу Тріверо вони послали на шибеницю багатьох віруючих в Христа, серед яких невинне дитя десяти років? І коли вішали інших людей в присутності їхніх жінок і батьків, бо ті не хотіли здатися на милість цих собак? Тому що на той час ви вже вважали, осліплені своїм шаленством і своєю гординею, що ніхто з тих, хто не належить до вашої спільноти, не може спастися? Говори!»

«Так, так, я у все це вірив і все це чинив!»

«І ти був присутній, коли схопили людей, вірних єпископам, і деяких з них заморили голодом у в'язниці, а одній вагітній жінці відрізали руку до плеча, залишивши її потім напризволяще, і вона привела на світ дитину, яка відразу померла нехрещеною? І ти був з ними, коли вони стерли з лиця землі і пустили з вогнем села Моссо, Тріверо, Коссіла та Флек'я, і чимало інших селищ поблизу Крепакоріо, чимало кам'яниць у Мортільяно та Кворіно, підпалили церкву в Тріверо, осквернивши перед тим священні образи, вирвавши вівтарні плити, зламавши руку статуї Пречистої, розграбувавши чаші, обстанову і книги, зруйнувавши дзвіницю, порозбивавши дзвони, присвоївши собі все парафіяльне знадіб'я і майно священика?»

«Так, так, я був там, і ніхто вже не знав, що діється, ми хотіли приспішити момент покари, ми були передовим загоном імператора, посланого небесами і святим Папою, ми мали наблизити момент сходження ангела братолюбія, і тоді всі мали одержати благодать Духа Святого, і церква мала зазнати оновлення, і після знищення всіх зіпсутих панували б лише досконалі!»

Келар був мов одержимий і просвітлений водночас, здавалось, що дамбу мовчання і сповидності прорвало, що його минуле повертається не лише в словах, але й в образах і що він знов переживає емоції, які надихали його колись.

«Значить, — натискав Бернард, — ти визнаєш, що ви почитали як мученика Ґерарда Сеґалеллі, що заперечували всякий авторитет римської церкви, твердили, начебто ні Папа, ні жодна інша влада не може накидати вам спосіб життя, відмінний від вашого, що ніхто не має права відлучити вас, що з часів святого Сильвестра всі прелати церкви, крім Петра Морронця, зловживали своїм становищем і вводили люд у спокусу, що миряни не зобов'язані платити десятину клірикам, які не практикують стану абсолютної досконалості й убогості, як його практикували перші апостоли, а тому десятину належить сплачувати лише вам, єдиним апостолам і убогим Христа, що посвячена церква нічим не ліпша для молитви Господньої від стайні, що ви тинялися по селах і спокушали люд, волаючи "penitenziagite", — що ви підступно співали Salve Regina[275], щоб збирати натовпи, видавали себе за покаяльників, провадячи досконале життя в очах світу, а тоді дозволяли собі всяку сваволю і всяку розпусту, бо ви не вірили у таїнство шлюбу, ані в жодне інше таїнство, і вважаючи себе чистішими від інших, ви дозволяли собі всяку гидь і всяку зневагу до власного тіла і до тіл інших? Говори!»

«Так, так, я визнаю правдиву віру, яку сповідував тоді всією душею, визнаю, що ми покинули нашу одежу на знак відмови від всього, що ми зреклися всіх наших дібр, чого ви, собаки прокляті, не зречетесь ніколи, що відтоді ми не приймали ні від кого грошей і не носили їх із собою, ми жили з милостині і нічого не залишали на наступний день, а коли нас приймали і накривали нам на стіл, ми їли, а тоді відходили, покидаючи на столі те, що залишилось…»

«І ви палили й грабували, щоб заволодіти майном добрих християн!»

«Ми палили й грабували, бо обралиубогість вселенським законом і мали право присвоювати незаконні багатства інших, ми хотіли вразити до глибини плетиво жадібності, яке поширювалося від парафії до парафії, але ми ніколи не грабували, щоб володіти, не вбивали, щоб грабувати, ми вбивали, щоб карати, прагнучи кров'ю очистити нечистих, може, нас занадто захопило непомірне бажання справедливості, можна грішити й через надмір любові Божої, через надлишок досконалості, ми були правдивим духовним чином, післаним Господом і призначеним для слави остаточних часів, ми шукали собі нагороду в раю, прискорюючи ваше знищення, ми єдині були апостолами Христовими, а всі інші зрадили, Ґерард Сеґалеллі був божественним пагоном, паростком Dei pullulans in radice fidei[276], своє правило ми дістали прямо від Бога, а не від вас, собаки прокляті, олживі казнодії, що розпускаєте навколо себе сморід сірки, а не ладану, боягузливі пси, падлина сморідна, круки, раби Авіньйонської блудниці, приречені ви на прокляття! Тоді я вірував, і наші тіла теж були відкуплені, і були ми мечем Господнім, і треба було губити й невинних, аби лиш повбивати всіх вас якнайшвидше. Ми прагнули кращого світу, світу миру й лагідності, і щастя для всіх, ми хотіли вбити війну, яку несли ви своєю жадібністю, хіба можна нам докоряти, що заради пришестя справедливості й щастя нам довелося пролити трохи крові… та й… та й нам здавалось, що небагато вже зосталось. І вартувало задля того налити кров'ю всю воду Карнаско, того дня у Ставелло, і там була й наша кров, ми себе не шкодували, не шкодували своєї крові, і вашої крові, й було її багато, і час наглив, бо строки Дольчинового пророцтва наближались, треба було приспішити хід подій…»

вернуться

275

Слався, царице (лат.). - латинська хвалебна пісня, присвячена Богородиці.

вернуться

276

Божим, що виріс з кореня віри (лат.)

1 ... 171 172 173 174 175 176 177 178 179 ... 237
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)