Молоді літа короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #19
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Молоді літа короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
Чи признається він, що цього вечора вдавав пана адмірала Коліньї, спитав Анрі ще раз, погрозив блазневі зашморгом і наказав д'Арманьякові посвітити по стінах, чи нема підходящого гака. Та блазень чудово розумівся на комедіях, і допит повернувся зовсім не так, як хотіли вони. Запитання: чи він боїться? Відповідь: авжеж, боїться. Запитання: чи він шкодує, що так зробив? Відповідь: так, шкодує. Запитання: чи готовий він спокутувати провину? Відповідь: так, готовий. Запитання: то він визнає? що вдавав духа? Відповідь: а він цього й не приховував. Він і сам удосталь нахапав дрижаків зі страху перед собою чи, власне, перед справжнім духом; бо ж той міг розсердитися, що його так негоже передражнюють, і скрутити йому в'язи. Та він і тепер певен, що це зухвальство йому так не минеться, хоч він і кається щиро. Адже всі духи невблаганно мстиві.
Запитання: чи він не боїться більш нічого? Відповідь: а чого йому ще боятись? Їхнього гака чи зашморга? Вони не можуть заподіяти йому нічого. Якщо вони його вб'ють, король відразу збагне, що змова, розкрити яку він доручив йому, блазневі, справді існує. Д'Ельбеф шепнув на вухо Анрі: «Облишмо його». Проте Анрі ще спитав, чи блазень учинив так із ненависті. Він-бо навчився в Луврі уважно ставитись до ненависті в будь-якій подобі. Відповідь блазня була така:
— Щоб я ненавидів тебе, Наварро? Чи не за те, що ти тут корчив блазня замість мене? Я колись тобі сказав, що ти цілком можеш заступати мене. Це не такий великий гріх, як те, що зробив я: мавпував духа.
Запитання: чи блазень не пам'ятає однієї образи? Її завдано йому під час святкової процесії, під музику, в яскравому світлі. Відповідь: так, він пам'ятає. Йшлося про те, що колись Анрі вкусив блазня за щоку. Але жоден з них тепер не назвав цієї пригоди, такої інтимної, своїм ім'ям. Запитання: чи блазень, пам'ятаючи ту образу, не робив наказаного йому з особливою радістю? Відповідь — глухим і хрипучим голосом: він ще ніколи нічого не робив з радістю — тільки з належним смутком, не забуваючи про кінець. Власний його кінець уже близько і буде жахливий.
Тоді вони відв'язали його й пішли.
Анрі ще сказав обом своїм давнім друзям:
— Оце такий був той дух, що від нього ви принесли мені запрошення, і ось яка мене чекає нагорода, коли я вас послухаюсь.
І відпустив їх, присоромлених.
А третьої ночі після цієї пригоди з блазневої кімнати почули жахливий крик, і коли відчинили двері, то побачили, що блазень лежить долі зі скрученими в'язами. Що з ним сталося, зрозуміли всі, кого якось дотикалась історія з фальшивою появою духа, — тобто сам король, який, можливо, знав про блазневу смерть аж забагато, змовники і д'Ельбеф. Тільки Анрі лише згодом довідався, як справдилось лихе передчуття блазня. Того вечора Анрі лежав у ліжку: він, як уже не раз, занедужав на недовгу, але сильну гарячку, причин якої не міг з'ясувати жоден лікар, бо ті причини, певне, були не фізичні, а духовні. Біля нього сиділи д'Арманьяк і Агріппа д'Обіньє, що його покликав перший камердинер. І ось, нахилившись до подушки свого пана, д'Арманьяк розчув дивні слова. Тоді й Агріппа прислухався, і обидва почули, що Анрі співає тихенько, але виразно: «Господи боже, спасителю мій, день і ніч волаю я до тебе».
Хворий у маренні співав і далі; не всі слова вони дочували, але то був псалом вісімдесят восьмий. Ось він проспівав рядки:
«Друзів моїх віддалив ти від мене, ти зробив мене відворотним для них. Я нидію в полоні й не можу визволитись».
Тоді вони вхопили його за руку й тримали, поки він доспівав до кінця псалом синів Кореєвих[102] про безсилля знедолених. Нехай їхній любий владар не думає, що господь відкидає його душу й відвертає лице своє від нього. Нехай він і в годину слабості знає, що друзі, ближні та рідні не кидають його через його недолю.
Отак Анрі помирився й знов порозумівся з давніми друзями. Власне, тоді й почалась його втеча.
Втеча
Одного дня він щез — спершу тільки для спроби, подивитися, що ж буде. Весь Лувр сколотився. Королева-мати спитала д'Обіньє, де його король. Анрі просто сидів у себе в кімнаті, та д'Обіньє не сказав їй цього. Дворянина, що мав його стерегти, послали на розшуки. Вони, звичайно, були марні, а Анрі дістав осторогу. Наступного тижня він спробував загаятись на полюванні й повернувся аж тоді, коли в замку знялась велика тривога. За два дні перед справжньою втечею він і не ночував у Луврі, а з'явився аж до вранішньої відправи в каплицю, у чоботях з острогами, і, сміючись, пояснив, що привів утікача: йому, мовляв, тільки хотілося присоромити їх величності за їхню зайву недовіру — до нього, кого їм довелось би скоріше проганяти, бо інакше він би вмер біля їхніх ніг, а не покинув їх! Потім дуже дивувалися з такого хитрого викруту — але скільки довелось йому впокорюватись, поки він цього навчився!
102
…псалом синів Кореєвих… — Із псалмів, зібраних у біблійному «Псалтирі», більшість приписують легендарному іудейському царю Давидові, а невелику частину — Асафові, синам первосвященика Корея та ін.