В сузір’ї Дракона
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Пороги»
- ISBN: 966-525-569-Х
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «В сузір’ї Дракона». Краткое содержание книги:
Плідно працює письменник і в своєму улюбленому жанрові фантастики й пригод. Свого часу були видані значними тиражами роман Валентина Чемериса «Приречені на щастя» та повість «Білий король детективу».
Звідтоді впродовж п’ятнадцяти років (1990–2005) у журналах, газетах, колективних збірках, альманахах постійно з’являються фантастично-пригодницькі твори письменника. Розпорошені по різних виданнях ці речі вперше виходять під однією обкладинкою у книзі «В сузір’ї Дракона». Виходять з надією, що когось вони (тепер чи й колись), а таки зацікавлять. І, безперечно, стануть для автора ще однією радістю — радістю зустрічі з читачем.
А від чого насправді урвалося життя славетного сатирика — фахово так і не встановили. Рівень тодішньої медицини не дозволяв поставити діагноз. Не знають причини, зрозуміло, й тепер. Смерть Гоголя так і залишилася загадкою. Дехто вважає, що автор невмирущо-веселих «Вечорів на хуторі біля Диканьки» залишив цей світ просто через небажання більше жити. Але ж стільки він там прожив? Усього нічого — 42 роки. Невже за таку малу кількість прожитих років він встиг розчаруватися життям? А втім… Хто тепер про це достовірно скаже? Тільки й відомо, що був він самотнім і неприкаяним у великому огромі білого світу, де йому не виявилося місця. Милу свому серцю Диканьку (ширше — Україну, Вітчизну свою, Вітцівщину, Дідівщину і взагалі Предківщину) він залишив назавжди, вибравши для себе сусідню імперію, яка й поневолила його батьківщину, а Росія Хлестакових, Ноздрьових, Плюшкіних чи Манілових, так вражаюче геніально ним створених, йому не припала до серця, не зігріла його, не надихнула його чарівністю, якої в неї не було. Сім’ї він не мав, навіть, власного кутка, тож до смертного часу поневірявся по чужих будинках, спав у чужих постелях — не позаздриш! Втративши батьківщину, він не здобув навзамін нічого, бо чужа країна не могла стати йому рідною, а тому втратив і сенс життя. Все для нього зотліло й перетворилося на попіл, а в спустошеній душі поселився темний біс — він і звів його в могилу. І хай це не медичний діагноз, але це так!
А втім, кожне життя — це доля. Судьба. У творців — особлива. А без долі-судьби немає творця. Навіть, якщо він і талановитий. Що ж до великих письменників, то долі їхні часом не менш драматичні й захоплюючі, як і їхні твори.
А що мало прожив М. В. в цьому світі, зовсім мало, як кажуть в Україні ряст топтав, то… Кому який вік Господь вділить, той такий вік і проживе. А судьбу свою не обманиш, на кращу не поміняєш. Будучи безсмертним, Гоголь був смертним. А тут вже, як зауважив колись Францеско Петрарка «між смертними нема нічого довгого, і якщо трапляється що-небудь солодке, воно невдовзі завершується гірким кінцем».
Смерть Гоголя вразила й сколихнула російське суспільство. Від дому Тализіна, де він зустрів свій кінець і потім від університетської церковки, де його відспівували й до місця поховання у некрополі Свято-Данилівського монастиря труну з тілом небіжчика несли на руках професори і студенти Московського університету.
Ховали автора «Шинелі», з якої виросла вся наступна російська проза, опівдні 24 лютого 1852 року приходський священик Олексій Соколов і диякон Іоан Пушкін. І про те, що письменник буцімто лежав у труні живим, але в летаргійному сні, тоді й підозри не виникало. Та й виникнути не могло. Ховали його на четвертий день по смерті! І лише через 79 років по тому, під час перепоховання у 1931 році, після того, як побачили в труні його повернутий на бік череп та де-де пошматовану тканину оббивки віка труни і пустили моторошну чутку про те, що М. В. Гоголя поховали у стані летаргійного сну. Себто — живим — найжахливіше із найжахливішого, що може статися з людиною! Мовляв, після того, як було загорнуто яму і зверху, як і годиться, насипано могильний горбик, уявний небіжчик отямився в холоді підземелля від свого довготривалого сну, спробував — ще нічого не розуміючи, — звестися в тісній домовині, з жахом збагнув, де він і що з ним… Ні, ні, далі не будемо фантазувати, хоч у нас і фентезі…