Діти Дюни
- Автор: Херберт Фрэнк
- Серия: Дюна #3
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7665-9
- Переводчик: Наталя Михаловська
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Діти Дюни». Краткое содержание книги:
— Я — не більше ніж те, що ти бачиш. Не дивися на мене, дивися на особу, яку тобі наказано навчати й випробувати. Він був сформований кризою. Він вижив у смертоносному довкіллі. Він тут.
— Хто ти? — наполягав Галлек.
— Кажу тобі: дивися лише на цей юний паросток роду Атрідів! Він — остаточний зворотний зв’язок, від якого залежить наш вид. Він наново внесе в систему результати попередніх досягнень цього виду. Жодна інша людина не може знати цих минулих досягнень краще за нього. А ти думаєш знищити його!
— Мені наказано випробувати його, а я не…
— Ти це зробив!
— Він — Гидь?
Проповідник здригнувся від втомленого сміху.
— Ти застряг у нісенітницях Бене Ґессерит. Як вони вміють творити міфи, що присипляють людей!
— Ти Пол Атрід? — спитав Галлек.
— Пола Атріда більше немає. Він намагався стати найвищим моральним символом, відрікшись від усіх моральних вимог. Став святим без бога, кожне слово якого — блюзнірство. Як ти можеш думати…
— Бо ти говориш його голосом.
— То зараз ти випробовуєш мене? Стережися, Ґурні Галлеку.
Галлек ковтнув слину й змусив себе перевести увагу на незворушного Лето, який так і стояв, уважно слухаючи.
— Кого тут випробовують? — спитав Проповідник. — Можливо, це леді Джессіка випробовує тебе, Ґурні Галлеку?
Галлеку ця думка здалася дуже тривожною. Питав себе, чому дозволив словам цього Проповідника так зворушити його. Проте в слугах Атрідів було глибоко закладено послух цій автократичній містиці. Джессіка, пояснюючи це, зробила справу ще більш таємничою. Зараз Галлек відчув, як щось у ньому змінюється, щось, країв чого ледь торкнулося тренування Бене Ґессерит, яке провела для нього Джессіка. Усередині нього постала безмовна лють. Він не хотів змінюватися!
— Хто з вас грає в Бога і з якою метою? — спитав Проповідник. — Щоб відповісти на це питання, не можна покладатися лише на розум.
Повільно й обережно Галлек перевів увагу з Лето на сліпця. Джессіка постійно повторювала, що він має досягти рівноваги каїрітів — «ти вчиниш се — не вчиниш се». Вона називала це дисципліною без слів і фраз, без правил чи аргументів. Щось у голосі сліпого, у його інтонаціях, манерах роздмухало іскру гніву, який запалав у Галлеку і, випалившись дотла, перейшов у сліпучий спокій.
— Відповідай на моє питання, — сказав Проповідник.
Галлек відчув, як ці слова посилили його зосередженість на цьому місці, цій хвилині та її вимогах. Його місце у світі визначалося лише його зосередженістю. У нього не зосталося сумнівів. Це Пол Атрід. Він не помер, він повернувся. І це доросла дитина Лето. Галлек ще раз глянув на Лето, насправді його побачивши. Розгледів ознаки потрясіння довкола очей, врівноваженість у поставі, пасивні вуста, що видавали химерне почуття гумору. Лето вирізнявся на тлі довкілля, наче стояв у фокусі сліпучого світла. Здобув гармонію, просто прийнявши її. Усі, хто здобув гармонію, просто прийняли її.
— Скажи мені, Поле, — промовив Галлек. — Твоя мати знає?
Проповідник зітхнув:
— Для Сестринства я мертвий. Не намагайся мене оживити.
Далі, не дивлячись на нього, Галлек спитав:
— Але чому вона…
— Вона робить те, що повинна робити. Творить власне життя, думаючи, що керує багатьма життями. Усі ми так граємося в богів.
— Але ж ти живий, — прошепотів Галлек, приголомшений цим усвідомленням. Він нарешті обернувся, аби глянути на цього чоловіка, молодшого за самого Галлека, але так зостареного пустелею, наче він був удвічі за нього старшим.
— Як це? — з натиском спитав Пол. — Живий?
Галлек озирнувся довкола, оглянув пильних фрименів. На їхніх обличчях з’являлося щось середнє між сумнівом і благоговінням.
— Мати ніколи не повинна була вивчати моїх уроків. — Це звучав голос Пола! — Бути богом врешті може набриднути і призвести до деградації. Це достатня причина, щоб вигадати свободу волі. Бог може прагнути втекти в сон і бути живим лише в несвідомих проекціях своїх сновидінь.
— Але ж ти живий! — Цього разу Галлек сказав це вголос.
Пол проігнорував схвильованість у голосі старого друга й спитав:
— Ти справді кинув би цього хлопця проти його сестри у випробуванні Мешхад? Яка смертельна нісенітниця! Кожне з них сказало б: «Ні! Убий мене! Хай живе інший!» Куди вело б таке випробування? Що означає жити, Ґурні?
— Це не було випробуванням, — запротестував Галлек. Йому не подобалося, як фримени наближаються до них, як пильно дивляться на Пола, ігноруючи Лето.
Та зараз втрутився Лето:
— Глянь на тканину, батьку.