Левіафан прокидається [calibre 5.10.1]

***

– Як швидко? – скептично запитав Фред Джонсон.

– Чотири g і прискорюється, – відповів Джим здавленим від перевантаження голосом, – а, і він тепер невидимий для радарів.

– Чотири g. Ти знаєш, наскільки Ерос важкий?

– Ага. Ми тут обговорювали це, – лише прискорення утримало його голос від демонстрації нетерплячості, – питання в тому, що тепер? «Нову» схибив. Наші плани можна змити в унітаз.

Сталося ще одне помітне зростання прискорення – Алекс поспішав триматися Ероса. Ще трошки – і не можна буде розмовляти.

– Він точно йде до Землі? – запитав Фред.

– Алекс з Наомі дають щось близько дев’яноста відсотків вірогідності. Важко бути абсолютно точним, оперуючи лише візуальними даними. Але я їм вірю. Я б на його місті теж би рвонув туди, де на мене чекали тридцять мільйонів нових хазяїв.

Тридцять мільйонів нових хазяїв. Восьмеро з яких були його батьками. Він уявив батька Тома у вигляді жмута трубок, що виливали брунатну жижу. Матір Елізу у вигляді реберної клітини, що штовхала себе однією рукою скелету. І з такою біомасою що він робитиме далі? Зрушить Землю? Вимкне Сонце?

– Маю їх попередити, – сказав Джим, намагаючись не вдавитися власним язиком, поки говорив.

– Ти не вважаєш, що вони знають?

– Вони бачать загрози. Вони можуть не бачити кінця усього живого, що зародилося у Сонячній системі, – відповів капітан. – Ти шукав причину сісти з ними за круглий стіл? Як тобі така: зібратися разом або померти.

Фред мовчав хвилину. Фонове випромінювання зверталося до Голдена містичним шепотом, повним жахливих прикмет, поки він чекав. Новенький, казало воно, погуляй у просторі мільярдів чотирнадцять років. Побач те, що бачу я. І тоді зрозумієш, що все це є неважливим.

– Побачимо, що я можу зробити, – нарешті сказав Фред, перериваючи лекцію всесвіту про швидкоплинність. – Тим часом сам що збираєшся робити?

Спробую втекти від скелі, а потім дивитимусь, як гине людство.

– Я відкритий для пропозицій, – відповів Джим.

– Можливо, ти зможеш здетонувати деякі з поверхневих зарядів, які встановлені нашою командою руйнівників. Змінити Еросів курс. Виграти трохи часу.

– У них детонатори розраховані на наближення. Я не можу їх відімкнути, – в останньому слові Голден перейшов на сичання, тому що його крісло увігнало голки в десяток різних місць, накачуючи його вогнем. Алекс додав їм «соку», а це означало, Ерос продовжує прискорюватись, і пілот турбувався, аби вони всі не втратили свідомість від перевантаження. Як же швидко він розженеться? Навіть під «соком» вони не здатні витримувати 8 чи 9 g без серйозного ризику. Якщо Ерос прискорюватиметься в такому самому темпі, то зможе відірватися від них.

– Ти можеш віддалено детонувати, – мовив Фред, – у Міллера є коди. Наразі команда руйнівників вираховує, який заряд дасть максимальний ефект.

– Прийнято, – сказав капітан, – я викличу Міллера.

– Я працюю з внутрішняками, – закінчив бесіду Джонсон, використавши слово з белтерського сленгу без найменших сумнівів, – побачимо, що вдасться зробити.