Все королівське військо
- Автор: Уоррен Роберт Пенн
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Все королівське військо». Краткое содержание книги:
Історія жорсткого політика, що часто не гидує ніякими методами для досягнення своїх цілей. В основу книги лягла біографія губернатора Луїзіани Х'юї Лонга.
Автор був удостоєний Пулітцерівської премії 1947 року за цей твір.
Стояв червень, і було жарко. Кожного вечора, крім тих вечорів, коли йшов у кіно з кондиційованим повітрям, я повертався після пізнього обіду до своєї кімнати, роздягався догола, лягав і під дзижчання вентилятора, що бурив і свердлив мені мозок, читав якусь книжку, аж поки стихав безугавний вуличний гомін за вікном і чути було тільки поодинокі віддалені гудки таксі чи брязкіт і скрегіт нічного трамваю десь на повороті. Тоді я простягав руку, вимикав світло і, повернувшись на бік, засинав, тим часом як вентилятор і далі бурив собі та свердлив.
У червні я кілька разів бачив Адама. Він ще глибше поринув у роботу, пов’язану з новим медичним центром, ще суворіше й невблаганніше заганяв себе. Хоч із закінченням навчального року в університеті в нього, звісно, утворився деякий просвіток, одначе Адам ущерть заповнював його, віддаючи ще більше часу приватній практиці та роботі в клініці. Коли я приходив до нього додому, він казав, що радий мене бачити, і, може, так воно й було, проте говорив він дуже скупо, і, поки я сидів у нього, він усе глибше й глибше занурювався у свої думки, так що зрештою мені починало здаватися, ніби я розмовляю з людиною, яка сидить у глибокому колодязі, і мушу чимдуж кричати, аби вона мене почула. Тільки раз він пожвавішав — коли одного вечора мимохідь сказав, що завтра вранці має робити операцію, а я запитав, яку саме.
Він відповів, що пацієнт хворий на кататонічну шизофренію.
— Виходить, псих? — спитав я.
Адам посміхнувся й відказав, що я не дуже помилився.
— А я й не знав, що ти ріжеш і психів,— зауважив я.— Думав, ти улещуєш їх, саджаєш у холодні ванни, даєш їм плести кошики й розпитуєш про їхні сни.
— Ні,— сказав він,— їх можна оперувати.— І, ніби вибачаючись, додав: — Це зветься фронтальна лоботомія.
— А що воно таке?
— Часткове видалення лобових доль мозку з обох боків,— пояснив він.
Я спитав, чи залишиться той псих живий. Адам відповів, що ручитися не можна, але якщо виживе, то стане зовсім інший.
Я спитав, що він має на увазі під словом «інший».
— Ну, стане зовсім іншою особистістю.
— Наче після навернення до християнської віри?
— Навернення не змінює особистості,— сказав він.— Після нього особистість залишається та сама. Тільки починає функціонувати на основі іншої системи цінностей.
— А той чоловік стане іншою особистістю?
— Так,— відповів Адам.— Тепер він просто сидить на стільці або лежить горілиць на ліжку, втупивши очі в простір. Лоб у нього поораний зморшками. Час від часу він тихо стогне або щось вигукує. Інколи в таких випадках ми виявляємо й манію переслідування. Та за всіх обставив пацієнт перебуває в стані тяжкої, гнітючої туги. А після операції він невпізнанно зміниться. Стане розкутий, веселий, приязний. Зморшки на лобі розгладяться. Він добре спатиме, добре їстиме і залюбки стоятиме біля огорожі й хвалитиме сусідські настурції чи капусту. Буде цілком щасливою людиною.
— Якщо ти можеш гарантувати такі наслідки,— сказав я,— тобі пряма дорога у великий бізнес. Як тільки піде поголос про твої чудеса.
— Ніколи не можна нічого гарантувати,— відказав Адам.
— А що, коли вийде не так, як передбачалось?
— Ну що ж,— мовив він,— траплялися такі випадки, хоч, хвалити бога, не в мене, коли пацієнт ставав не приязно розкутий, а геть розкутий морально.
— Тобто починав за ясного дня валити на підлогу сестричок?
— Щось подібне,— сказав Адам.— Якби йому дозволили. Зникають усі звичайні заборони.
— Ну, якщо твій завтрашній пацієнт вийде з лікарні такий-от, він, безперечно, стане цінним надбанням для суспільства.
Адам криво посміхнувся й сказав:
— Не гіршим за багатьох тих, кому не робили операції.
— А можна подивитись, як ти її робитимеш? — спитав я. Мене раптом охопило бажання неодмінно побачити все самому. Я ще ніколи не бачив операції. Як газетяр, я був присутній при трьох стратах на шибениці та одній на електричному стільці, але то зовсім інше. Вішаючи людину, ви не змінюєте її особистості. Ви змінюєте лише довжину її шиї і надаєте обличчю здивованого виразу, а на електричному стільці просто підсмажуєте величезний кусень живого м’яса. А ця операція мала бути куди дійовіша від того, що сталось із Савлом по дорозі в Дамаск80. Отож я й попросився її побачити.