Ґарґантюа і Пантаґрюель
- Автор: Рабле Франсуа
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5103-5
- Переводчик: Анатоль Перепадя
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ґарґантюа і Пантаґрюель». Краткое содержание книги:
Шиндокора чемненько подякував Меркурію, просив віддати великому Юпітерові поклін од нього, прив'язав стару свою сокиру до шкіряного паса, як у дзвонаря на дзвіниці, а дві інші, важчі, собі на плече завдав. І так собі посунув радо краєм родимим, бровою накивуючи землякам і сусідам і з Патленовою приказкою до них обертаючись: «А ось, що я маю!» Назавтра, білим хвартухом підперезаний, узяв він на рамена дві сокири коштовні і подався до Шінона, города славетного, города зацного, города старезного, коротко, первого у світі, ведлуг суду і висновку найученіших масоретів. У Шіноні за срібну сокиру йому заплатили дзвінкими тестонами та іншою срібною монетою, а за золоту — дзвінкими салю, дзвінкими довгорунними баранами, дзвінкими риддами, дзвінкими руайо і дзвінкими екю з сонцем. На ці гроші він накупив силу ферм, силу фільварків, силу хутірців, силу обійсть, силу маєтків, силу окономій, силу підварків, силу садиб, силу миз, силу масів, силу загумінків, силу застянків, сіножатей, виноградників, лісів, орної землі, пасовищ, ставків, млинів, садів, вербняку, биків, корів, овець, баранів, кіз, свиней, кнурів, ослів, коней, курей, півнів, каплунів, курчат, гусок, гусаків, качок, селезнів та іншого дробу. І невдовзі на першого в усій окрузі богатиря вискочив, за кульгавого Молевріє ще багатшого.
Земляцтво і ріжнеє там простацтво, про щасливу Шиндокорову знахідку дізнавшись, з дива не могло вийти, і спожаління і спочуття, що колись неборака Шиндокора у них викликав, змінилося в завидки до його величезного і несподіваного багатства. От вони забігали, закуйовдились, загадались, зацікавились, яким робом, в якому місці, якого дня, якої пори, як саме і з якої нетечі таке щастя йому накотило. Їм розтлумачено, що щастя Шиндокору присунуло тому, що він сокиру свою згубив.
— Еге-ге! (сказали вони). То це, як ми загубимо сокиру, то й ми забагатіємо? Оце так просто і так легкобитом? Виходить, таке нині зволення небес, розташування світил і парад планет: хтось там загубить сокиру, і він уже багатій? Хе-хе-хе! Присяй-богу, топірці, хоч-не-хоч, а ми вас десь та посіємо.
І тут усі свої сокири порозгублювали. Жодного сокирника! К бісу тих, хто сокирою дорожить! Не знайшлося такого доброго батька сина, який би сокири не позбувся. Через цей упадок жодного дерева під сокиру не лягло.
Далі в Езоповій байці мовиться, як деякі панки, підпанки і полупанки, що продали Шиндокору сіножать і млинок, аби на параді похизуватися, дізнавшись, як і яким ярмісом він забагатів, продали шпаги, аби купити, а потім загубити сокири, як їх загубили хлопи, і через цю утрату лопатою греби золото й срібло. Можна було подумати, що ці бідолашні прочани тут щось продають, а там у когось позичають, аби лиш якнайбільше індульгенцій у новообраного папи накупити. А скільки галасу, голосінь, волань і звернень до Юпітера:
— Юпітере, мою сокиру, мою сокиру! Де ж вона, моя сокира? Де моя сокира? Ох-ох! ух-ух! Юпітере! Сокиру мою, сокиру!
Від зойків і лементу сокирогубителів кругом повітря бриніло.
Меркурій зараз же приносив сокири і кожному на вибір давав: одна його власна, загублена, друга золота, а третя срібна. Усі вибирали золоту і зносили дяку до Юпітера, великого обмислителя; але тієї самої миті, коли вони нахилялись і нагинались, щоб її підняти, Меркурій, за вказівкою Юпітеровою, здіймав їм голови з плечей. Отож кількість здійнятих голів дорівнювала і відповідала кількості загублених сокир. От як справа стояла. От як винагороджують тих, хто і в бажанні своєму, і в виборі помірність виявляє.
Взоруйтеся на цього рубача і ви, загумінкові ланці, которі запевняєте, що й за десять тисяч франків ренти ви зі своїми бажаннями не розлучитесь, і щоб я більше не чув від вас таких нахабних слів: «Ех, послав би мені Господь сто сімдесят вісім мільйонів золотом! От би я зрадів!» А, щоб вам п'яти відморозити! А що тоді залишається бажати королю, цісареві, папі?
Ви на своїй шкурі мали б, як-не-як, знати, що за такі от домагання вам чухачка і пранці посилаються, а в калитку — ні ламаного шеляга. І таку саму віддяку дістали ті двоє дурисвітів, що кохалися з-паризька у мріях. Один марив, щоб у нього не менше тих брязкучих з сонцем екю завелося, ніж у Парижі було витрачено, продано й куплено відтоді, як місто тіль-тіль закладалося, і до сьогодні, та щоб неодмінно за найвищим курсом і номіналом, який лиш за всі ці роки панував. Може ж таке прибандюриться! Бач як запишався, як закозирився! З розкошів, сказати б, навісніє! Другий цілий собор Паризької Богоматері від плит і до найвищого склепіння завалити гострими голочками заповзявся, а щоб у нього водилося екю з зображенням сонця не менше, ніж могло б уміститися у стількох мішках, скільки можна було б усіма цими голками нашити, поки вони не зламаються і не притупляться. Оце бажаннячко! Як вам це подобається? Що з цього всього витанцювалося? Увечері того самого дня в обох з'явились виразки на п'ятах,