Велика історія України
- Автор: Голубец Николай
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Глобус»
- ISBN: 5-86248-016-1; 5-86248-015-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Велика історія України». Краткое содержание книги:
Чаром східніх мотивів овіяні такі повісти, як жидівська - «Про Соломона царя і Китовраса»та арабська - «Про царя Синагрипу». Вони натикані східніми притчами, прислівями та афоризмами. Зпід неба Індій прийшла до нас збірка повчаючих оповідань п. з. «Стефаніт і Іхнілат» (по індійськи зветься та збірка «Панчатантра», тобто пятикнижжя, по арабськи «Каміла і Дімна» тобто «Щирий і Лукавий»). Життєпис Будди прийшов до нас у формі аскетичного оповідання «Про Варлаама і Йоасафа». Малюнком раю на землі, тобто держави, що в ній люди не знают біди ні горя, було фантастичне оповідання «Про індійське царство».
Всі ті повісти східнього й грецького походження, перекладалися в нас, перероблювалися й переписували, раз ураз пристосовуючись до способу думання, засобів знаття й естетичних уподобань наших предків. Зерно грецької науки чи індійської фільософії, було тут обмотане в основу христіянської моралі та середньовічної невіжі й забобону. Воно теж було посівом під оригінальну, літературну творчість старої України.
Оригінальне письменство
Не тільки візантійське, а за ним українське, але й західньо-европейське, середньовічне письменство, було в цілому й подробицях повернене на спасення душі. Тому то бачимо таку перевагу церковщини навіть у творах світської літератури.
Перші наші письменники, це з правила духовники, що зразу розділюються на дві окремі групи. Перша це «фільософи», що станули на рівні тогочасного, візантійського знання й літератури, друга, це «простеці», що до них не добилося сонце візантійської вчености й стилю. Одні творять літературу для тогочасної інтелігенції, другі популяризують її для простолюддя. До першої групи належать - Іляріон-митрополит, Клим Смолятич, Кирило Турівський, та кілька анонімів, до другої - Лука Жидята, Теодозій Печерський, Яків Мніх, Нестор, Георгій Заруцький, Серапіон, та інші.
Митрополитові Іляріонові (був митрополитом у 1051-1054 рр.) приписується славне й часто наслідуване в старовину «Слово про закон і благодать», тобто похвала «великому каганові нашої землі Володимирові», що охрестив Україну. Високий настрій, вироблений стиль, багатство красноречивих зворотів і порівнань, а при тому глибоке чуття й щирість вислову, ставлять твір Іляріона на чоло нашої старої реторики.
Клим Смолятич (був митрополитом у 1147-1154 рр.) з великого й ціненого сучасниками літературного дорібку, залишив нам тільки «Посланнє до смоленського пресвітера Хоми». Воно цінне для нас, як зразок полеміки поміж «фільософами», що то замість на св. Письмо, покликувалися на твори Гомера, Плятона й Арістотеля, та «простецями», що поза св. Письмом нічого не тямили. В посланім Смолятича говориться про сучасний йому гурток київських учених і літератів, що розбірали св. Письмо «по толку», а не буквально, як неосвічені духовники. Нажаль, не збереглося до нас, по тому гуртков, ані близших відомостей, ані творів.
Кирило Турівський (був турівським єпископом у 1130-1182 рр.) піднявся до вершка нашого старого проповідництва й був сучасниками прозваний «новим Золотоустим». По ньому збереглося до нас кілька проповідей, кілька молитов, «Сказаніє про чин чорноризців», кілька причт, як «Про чоловіка чорноризця» й інші. В порівнанні з Іляріоном, у Кирила Турівського був стиль більше штучний, театральний, зате він був цвітастий, багатий на порівнання й символи, драматизований. Під тим оглядом був Турівський передвістником пізнішої школи київських полемістів, проповідників та драматургів.
Та не тільки релігійним питанням і церковним справам та потребам служила наша стара література. Находимо в ній і відгомін громадських справ та суспільних болячок. Та своєрідна публіцистика того часу виявляє багато критичного змислу й цивільної відваги у боротьбі з невідповідними князями, несправедливими суддями, урядовцями-хабарниками і т. п. Такі твори, як «Слово про князів», «Слово про суддів і мстивих володарів, що судять не поправді», «Де бути тивунові й князеві на тому світі», «Кара князям, що дають волости й суди лукавим людям», «Слово Сираха про немилосердних царів і князів, що несправедливо судять», дають нам ярку картину громадського життя й побуту княжої України, з її устроєвими недомаганнями та змаганням до направи й досконалости.
Творці тієї публіцистики здебільша невідомі; вони ховалися перед пімстою «сильних цього світу» поза імена визначних отців церкви, це підсилювало вплив їхніх «крамольних» думок на громадянство.