Король стрільців
- Автор: Керницький Іван
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Апріорі
- ISBN: 978-617-629-061-2
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Король стрільців». Краткое содержание книги:
Відтак — еміграція, табори переміщених осіб, гірка доля українського емігранта. Велика частина творчого спадку письменника торкається життя українців в еміграції.
Це видання є першим, що охоплює більшість невідомих сучасному читачеві творів Івана Керницького.
— Ой, дуже радо! — щиро зрадів пан Макс.
— Ну, то файно. Потримайте мені парасолю.
Пан інспектор Коґут витягнув коробку «дамських», почастував арештанта цигаркою ще й сам засвітив йому сірничка.
— Як знаєте — я не палю, але цигарки ношу при собі на всякий випадок, як той польський канонік… Щоб почастувати часом якого симпатичного націоналіста, ха-ха. Беріть ще два, на запас.
Пан Макс затягнувся димом з такою насолодою, аж йому голова закрутилась від тієї розкоші, коліна підкосились, і світ пішов ходором. Мусів спертися плечима до стовбура деревини, щоб не впасти.
— Знаєте, пане інспекторе, чим пахне воля? — спитав, примкнувши повіки.
— Ну, ну, чим?
— Димом цигарки.
— Хі-хі! Пане Максю, ви мені тут починаєте філософувати! — дрібненько захихотів пан інспектор Коґут. — То хіба не в вашому волюнтаристичному стилю? Не філософуйте і не думайте забагато, бо індик думав, думав, аж йому голову втяли. Так? Так.
Вийшли з парку, наближалися до площі Смольки. На будинку Дирекції Залізниць вдарило пів на восьму. Тут раптом пан Коґут спинився, відсунув на потилицю свій габік і дуже ясно подивився на арештанта:
— Пане Максю, а ви знаєте куди повезли ваших колеґ з вулиці Лонцького?
— Та чому не знаю, — відповів пан Макс, — туди, куди й ви мене тепер провадите: до Бриґідок.
— Ой, ні, не вгадали! — покрутив головою пан Коґут. — Їх повезли просто до Берези Картузької, там, де Бога немає! Вас урятувала від тієї приємности… ну, скажемо, ваша камізолька.
На Яховича вулиці пана Макса довго не тримали, всього одну добу — не знали, який параграф йому причепити. А на відходному пан інспектор Коґут ще знайшов нагоду в чотири очі порадити йому, щоб на всякий випадок змінив клімат і на три-чотири тижні виїхав зі Львова на село.
— Тепер я бачу що не всі шпіцлі однакові каналії, — говорив потім мій неоцінений пан інструктор. — Якби вибухла Україна, то такого Базилька Коґута я вже не вішав би за обидві ноги, тільки за одну.
Про те, хто кого «вішав» і за котру ногу, може, колись іншим разом.
Війна народів
Я не міг би вам того пояснити, чому Славко Башук пішов на теологію в Станиславові, але можу сьогодні кинути жмут світла на те, чому він її покинув на третьому році богословських студій і вступив до манастиря.
Звичайно, до таких фактів, може, і не дійшло б, якби не кровна дружба цього майже целебса з моїм паном інструктором та якби польська вулиця не влаштувала у Львові в місяці жовтні 1938-го року горезвісного погрому нашого стану посідання.
В ім’я історичної правди хотів би я ще надмінити, що під слоґан «польська вулиця» не треба конче підтягати коханих львівських батярів, які в конфлікті двох народів зайняли, як «третя сила», радше невтральну позицію. Наступ на українські установи повів квіт польського студентства, так звані «корпоранта», плюс всякого роду ендецько-стшелєцкі боївки, розуміється, під тихим патронатом поліції, а подекуди, і при її співпраці.
Воно, зрештою, і не диво: чия релігія — того й поліція, як сказали б, може, тепер старовинні римляни.
Тож коли впали «перші стріли», чи то пак полетіли перші каменюки й пляшки з бензиною на крамниці «Нової Фортуни» і «Маслосоюзу», мій неоцінений пан інструктор почвалав зараз на пошту і вдарив до Станиславова телеграму такого змісту:
«Приїжджай негайно, бабця в шпиталі. Макс».
Розуміється, була це умовлена кличка. Ця здорова, зрештою, як рибка, вікова бабуся, що не раз уже ставала Славкові в пригоді в подібних випадках, знадобилась йому і тепер. Славка відпущено з викладів на три дні, з батьківським напімненням о. ректора, щоб не влетів там, у Львові, в яку нову халепу, бо екселенція і так мають на нього око.
А семінарія вже довідалась про львівські події, і питомці горді були з того, що висилають до столиці такого гідного представника. Бо Славко був хлопець з іскрою, це всі знали. В революцію вскочив ще в 5-ій клясі під час «стартової» акції, і з того часу щороку викидали його з котроїсь гімназії. Зате широко й гостинно відкривались перед ним брами польських криміналів.
З моїм паном інструктором належав у свій час до одної «п’ятки», разом виступали на процесі за приналежність до ОУН в Стрию, дістали навіть той самий вирок — по два роки тюрми з завішенням кари на п’ять років з огляду на молодий вік. Втім, засипав їх обох той самий провокатор.