Король стрільців
- Автор: Керницький Іван
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Апріорі
- ISBN: 978-617-629-061-2
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Король стрільців». Краткое содержание книги:
Відтак — еміграція, табори переміщених осіб, гірка доля українського емігранта. Велика частина творчого спадку письменника торкається життя українців в еміграції.
Це видання є першим, що охоплює більшість невідомих сучасному читачеві творів Івана Керницького.
Вже надворі стемніло, як він вернувся додому з потужною ґулею на голові, в пошарпаній, закривавленій сорочці, але в бойовому настрої.
— Так, народній приятелю, — сказав, прикладаючи мокрий рушник до лоба. — Ти лише все бистро обсервуй і бери на розум, бо колись надійде такий час, що й ти обриватимеш такі ґулі за національні інтереси. Поки що пошукай мені в шафі чистої сорочки, хоч не мусить бути обов’язково нова, бо її, здається, спіткає така сама доля, як цю, яку приніс у стряпцях додому.
— То ви знову йдете на війну? — питаю.
— Так, народній приятелю. З нинішним вечором міняємо воєнну тактику — йдемо в протинаступ, яко же сказав один великий генерал, що наступ — це найкраща оборона. Якби я до ранку не вернувся, то ви тут мною не турбуйтесь, що мені щось погане сталося: я напевно буду в шпиталі або в криміналі.
Справді ще того самого вечора стали творитись дивні містерії на вулицях Львова, зокрема в сусідстві так званого студентського Корза, чи то пак Променади, на вул. Льва Сапіги. Тут бо щовечора панове-корпорантики шумно й бундючно парадували в перебакирених на чубку голови корпорантських шапочках, з товстими палюгами-«паперівками», завішеними в кожного на лівій руці, бо права тримала «де-пахе» панянку.
І кожний з тих панів був удекорований символічною відзнакою — «мечиком» Болєслава Хороброго, на пам’ятку, мовляв, як той славний круль загнався був аж до Києва і там вищербив свій меч на Золотих Воротах.
І ось, в той пам’ятний вечір, на Корзі почалася якась метушня: студентики лишали своїх дам напризволяще, серед вулиці, збиралися в купки, кидалися від одної брами до другої, вискакували звідтам з криком та прокльонами, формувалися в більші ватаги й розбігались по сусідних вуличках… І так незабаром ціле Корзо спорожніло.
В чому справа? Що трапилось?.. Якісь таємничі типи з затисненими на чоло кашкетками, з вигляду ніби батяри, вискакували зненацька з темних закапелків, тягнули до брам корпорантів — по одному, по двох, там їх добре молотили їхніми таки палюгами, рвали на куски їхні смішні шапочки, ламали символічні «мечики» і щезали, мовби крізь землю провалювались!
Напасники були узброєні в «майзлі», залізні кліщі, молотки, долота і тому подібне технічне знадіб’я, діяли тихо-блискавично і малими групами — по троє-четверо забіяк. А рука в кожного була тверда, пролетарська!
На студентерію впав, як кажуть, блідий жах! На другий день жаден польський академік не відважився вийти на вулицю в шапочці своєї корпорації, а з капелюшних крамниць міста Львова розкуплено за один день всі цивільні капелюхи…
Серця львов’ян українського роду забились гордістю, заграли сурмами радости. «То наші батяри так б’ють!» — передавано з уст до уст. Вперше в історії древнього города Льва виступили на арену історичних подій українські батяри. Хоч, може, й не були це такі батяри, що крали дядькам баламути на Вуглярській площі чи тягали бабам з воза кошелики з покладками. Для втаємничених уже тоді не було секретом, що до тих «летючих бриґад» належало чимало активних членів Робітничого Товариства «Сила» та й наших бравих футболістів із Спортового клюбу «Дніпро» та й учнів Української Ремісничої Школи…
Але ніхто, мабуть, ще й досі не знає, що ідейним батьком та натхненником цієї нової стратегії у вуличних боях був ніхто інший, як мій неоцінений пан інструктор.
Хай же це буде записане хоч у цій моїй скромній розповіді — на славу всіх безіменних героїв і для прикладу грядущим, вивчаючим право, генераціям!
Тим часом над ранком пан Макс вернувся додому ще з одною ґулею на голові і з секретним рапортом від Славка Башука, що на нашу Богданівку приготовляється погром…
У читальні «Просвіти» при Церковній вулиці відбувалося традиційне Листопадове Свято. Звичайно щороку в нас на Богданівці такі свята проходили у піднесеній атмосфері, до інтервенції поліції включно, та цього року патріотичне піднесення зібраного членства й гостей досягло, можна сказати, свого апогею.
Народу наперло стільки, що й такі богданівські старожили, як пан возний Дорош, дивом дивувались: «Агій, та звідки їх, тих русинів, стільки взялося?» Поприходили якісь такі типи, що ніколи не були членами в жадному товаристві, крім пияцького, та й самі добре не знали, хто вони, — «наші» чи «ваші». Столярі, бляхарі, слюсарі, пекарі, різники, навіть залізничі емерити, маніфестаційно порозсідалися в перших рядах крісел, поруч просвітянського активу.