Фантастика Всесвіту. Випуск 3

Удень він знаходив собі розраду в іншому — а надто по неділях. У кварталі Віце-Королів, де жили багатії Старого міста, жіночий пляж був відгороджений від чоловічого цегляним муром: один праворуч, другий — ліворуч від маяка. Отож доглядач установив підзорну трубу, в яку за плату в один сентаво можна було спостерігати жіночий пляж. Та хоч панночки зі світського товариства і не знали, що на них дивляться, вони все одно показували себе в найкращому вигляді, розгулюючи в купальних костюмах із пишними шлярками, в черевичках та капелюшках, що ховали тіло майже так само, як і вуличний одяг, будучи, правда, менш привабливими. З берега стежили за дівчатами матері, сидячи під гарячим сонцем у плетених кріслах-гойдалках у тих самих сукнях, капелюхах із перами та під тими самими парасольками, з якими ходили до церкви, і пильнуючи, щоб чоловіки із сусіднього пляжу не звабили їхніх чад десь під водою.

Отож крізь підзорну трубу не можна було побачити ні більше, ні чогось збудливішого, ніж, скажімо, на вулиці, проте щонеділі біля маяка збирався гурт клієнтів, які купували собі право зазирнути в «телескоп» задля простої втіхи скуштувати заборонених яблук із чужого саду.

Флорентіно Аріса був одним з них, радше з нудьги, ніж шукаючи собі втіхи і, власне, зовсім не через цю додаткову розвагу став він добрим приятелем маякового доглядача. Справжньою причиною було те, що після того, як Ферміна Даса йому відмовила і він, прагнучи знайти їй заміну, захворів на лихоманку випадкових кохань, у жодному іншому місці не прожив він таких щасливих годин, ніде не знайшов більшої розради в своєму горі, як тут, на маяку. Це був його улюблений притулок. Він так любив тут бувати, що протягом років намагався переконати матір, а згодом і дядька Лева Дванадцятого, щоб допомогли йому купити маяк. Бо маяки Карибського моря належали тоді приватним особам, і їх власники брали плату за право увійти в порт, залежно від розміру суден. Флорентіно Аріса вважав, що це єдиний шляхетний спосіб поєднати поезію з комерцією, але і мати, й дядько думали інакше, а коли в нього з’явилися власні кошти, маяки вже перейшли у власність держави.

Жодна з цих ілюзій, проте, не була марною. Легенда про затонулий галеон, а згодом новизна маяка допомогли йому легше перенести відсутність Ферміни Даси, і, коли він найменше цього сподівався, надійшла звістка, що вона повертається. Справді, після тривалого перебування в Ріоачі Лоренсо Даса вирішив повернутись. Погода на морі в ті дні стояла не найкраща, шаленіли грудневі пасати, і зухвала шхуна, єдина, що наважилась вийти в море, з огляду на супротивний вітер, мала аж надто багато шансів удосвіта причалити в тому самому порту, звідки вийшла. Так воно й сталося. Ферміна Даса пережила жахливу ніч; вона корчилася в агонії і блювала жовчю, прив’язана до койки в каюті, більше схожій на вбиральню пивниці, — не так гнітючою тіснотою, як смородом і задухою. Хитавиця була дуже сильна, і не раз їй здавалося, що ремені койки ось-ось порвуться, з палуби долинали крики жаху, що раптово уривались, так наче судно ішло на дно, а с хоже на тигрячий рик хропіння батька на сусідній койці тільки посилювало її страх. Уперше за майже три роки вона за всю ніч жодного разу не згадала про Флорентіно Арісу, зате він, навпаки, лежав, не стуляючи очей, у гамаку, підвішеному в кімнаті за материною крамницею, лежав і рахував одну по одній нескінченні хвилини, що лишалися до її прибуття. Удосвіта вітер зненацька стих, море заспокоїлося, і Ферміна Даса збагнула, що заснула, незважаючи на муки морської хвороби, бо її розбудив брязкіт якірних ланцюгів. Тоді вона відстебнула ремені й визирнула в ілюмінатор, плекаючи марну надію, що побачить у натовпі на пристані Флорентіно Арісу, але натомість побачила склади митниці, пальми, призолочені першими променями вранішнього сонця, і мол із гнилих дощок. То була гавань Ріоачі, звідки вони вийшли в море учора ввечері.