Фантастика Всесвіту. Випуск 3

Того вечора Флорентіно Аріса сидів у готелі веселих дівчат, граючи з Лотаріо Тугутом у карти, коли його повідомили про терміновий телеграфний виклик. То був телеграфіст із Фонсеки, що зумів з’єднати в один ланцюг сім проміжних станцій, аби Ферміна Даса запитала, чи дозволяє їй наречений піти на танці. Але, діставши дозвіл, вона не вдовольнилася простою ствердною відповіддю, а зажадала доказу, що то справді Флорентіно Аріса вистукував ключем на протилежному кінці лінії. Більше здивований, ніж утішений, він передав фразу, по якій вона зразу його впізнала: «Скажи, що я їй присягаюсь у цьому ім’ям богині у вінку». Ферміна Даса впізнала пароль і пішла на свої перші танці дорослої молоді, повернувшися звідти аж о сьомій ранку, коли була змушена перевдягатися похапцем, щоб не спізнитися на заутреню. На той час вона вже зібрала на дні скрині більше листів і телеграм, аніж колись знайшов у неї батько, і навчилася поводитись, як то годиться жінці заміжній. Лоренсо Даса витлумачив ці зміни в поведінці дочки як доказ того, що відстань і час вилікували її від дівочих фантазій, але ніколи не заговорював з нею про свій намір видати її заміж. їхні взаємини стали ковзькими, позначеними тією офіційною стриманістю, яку вона нав’язала йому після вигнання тітки Есколастіки, і це зробило їхнє співжиття досить зручним. Ніхто, власне, не сумнівався, що воно спирається на підвалини любові.

Саме в той час Флорентіно Аріса вирішив розповісти їй у своїх листах, що надумав підняти для неї з моря скарби затонулого іспанського галеона. Ця думка сяйнула йому, наче спалах натхнення, одного ясного вечора, коли море здавалося вкритим алюмінієвою плівкою — стільки одурманеної коров’яком риби плавало на поверхні. Усе птаство збуджено знялося в небо, побачивши таку силу-силенну харчу, й рибалки мусили відганяти чайок веслами, щоб захистити від їхньої жадібності свою багату заборонену здобич. Застосування коров’яку, що тільки присипляв риб, було заборонено законом ще від часів колонії, але всі рибалки Карибського узбережжя й далі робили це посеред білого дня, аж поки на зміну коров’якові прийшов динаміт. Однією з розваг Флорентіно Аріси в ті дні, коли тривала подорож Ферміни Даси, було спостерігати з хвилеріза, як рибалки навантажували свої каюки величезними сітками із сонною рибою. А тим часом зграї дітлахів, що плавали, мов акули, просили цікавих кидати у воду монети — а тоді діставали їх з дна. Це були ті ж таки хлопчаки, які з тією самою метою випливали назустріч трансатлантичним лайнерам і про чиє вміння пірнати стільки написано у хроніках морських подорожей від Латинської Америки до Сполучених Штатів і до Європи. Флорентіно Аріса знав їх, відколи себе пам’ятав, ще тоді, як не був закоханий, але раніше йому не спадало на думку, що вони змогли б і підняти на поверхню скарби затонулого галеона. Та коли йому це сяйнуло, то, починаючи з наступної неділі й аж до повернення Ферміни Даси — десь майже через рік, — він знайшов собі ще одне джерело гарячкових мрій. Один з хлопчаків-плавців, на ім’я Евклідес, теж відразу захопився думкою про підводні дослідження, не встигли вони поговорити й десяти хвилин. Флорентіно Аріса не відкрив йому істинну мету свого задуму, але дуже прискіпливо розпитав хлопця про його вміння водолаза та мореплавця. Він запитав у нього, чи той здатен пірнути на двадцять метрів углиб, і Евклідес відповів: «Так». Він запитав, чи той зумів би сам-один виїхати у відкрите море на рибальському каюку в штормову погоду, не маючи жодних приладів, крім своїх чуттів, і Евклідес відповів: «Так». Запитав, чи той здатен знайти місце, яке йому вкажуть, за шістнадцять морських миль на північний схід від головного острова архіпелагу Сотавенто, і Евклідес відповів: «Так». Запитав, чи він погодився б робити все це за ту саму поденну платню, яку давали йому рибалки за допомогу в їхньому ділі, й Евклідес відповів ствердно, тільки попросив доплачувати п’ять реалів, якщо працювати доведеться в неділю. Запитав, чи він уміє захищатися від акул, і Евклідес відповів, що так, бо він знає чаклунські закляття, якими їх відстрашують. Запитав, чи він здатен берегти таємницю, нехай би його піддавали жорстоким тортурам у палаці самої найсвятішої інквізиції, і Евклідес заявив: «Так», — бо, зрештою, на жодне з подібних запитань він просто не міг відповісти «ні», причому вимовляв своє «так» із надто значливою поважністю, щоб міг виникнути якийсь сумнів у його словах. Наприкінець він склав для роботодавця рахунок неминучих затрат: за оіренду каюка, стернового весла та рибальської сіті, щоб ніхто не запідозрив істинної мети їхніх виправ у море; треба було подбати також про їство, запастись барильцем прісної води, олійною лампою, кількома лойовими свічками та роздобути мисливський ріг, щоб було чим покликати на допомогу в разі потреби.