Дівчина, що гралася з вогнем

— Зараз я все розкажу. Десять років тому я вступив до Цинкенсдамського клубу помічником тренера для роботи з юніорами, які хотіли там займатися. Я тоді вже був професійним боксером, а голова юніорської секції цього клубу вирішив, що я буду гарною приманкою, тож я почав ходити туди вечорами і працювати з хлопцями спаринг-партнером.

— Зрозуміло.

— Вийшло так, що я пропрацював там усе літо і частину осені. Вони якраз затіяли рекламну кампанію і намагалися залучити до боксу більше молоді. Справді, тоді до них прийшло досить багато хлопців п’ятнадцяти-шістнадцяти років і старше. Серед них було немало з іммігрантських родин. Вже краще їм було займатися боксом, ніж вештатися містом і хуліганити.

— Добре.

— І ось одного разу в розпалі літа, де не взялася, приходить у клуб ця миршавенька плюгавка. Ти ж знаєш, як вона виглядає? Прийшла і заявила, що хоче вчитися боксу.

— Уявляю собі цю сцену!

— Там зібралося півдюжини мужиків — усі набагато більші за неї і разів у два більші вагою, і тут, треба ж, така потіха! Я теж потішався. Нічого особливо серйозного, так, трохи піддражнювали її. У нас там є і дівоча група, і я ще по-дурному пожартував, що, мовляв, дівчатам дозволяється боксувати тільки по четвергах чи щось подібне.

— Вона, мабуть, не сміялася.

— Ні. Не сміялася. Тільки подивилася на мене чорними очиськами. І відразу взялася до залишених кимось боксерських рукавичок. Вони були не зав’язані і явно для неї завеликі. Тут ми, мужики, ще голосніше засміялися. Розумієш?

— Не дуже гарно вийшло.

Паоло Роберто знову засміявся.

— Я виступив наперед і ніби як навмисно злегка тицьнув у неї кулаком.

— Ого!

— Так-таки! І тут вона раптом раз! — і заїхала мені по морді!

Він знову засміявся.

— Я ж навмисне дурня клеїв і не чекав нічого такого. Не встиг я схаменутися, як пропустив уже два-три удари, і лише тоді опам’ятався і почав парирувати. Одним словом, м’язової сили в неї було нуль, і удар не удар, а наче тебе пір’їнкою мазне. Але коли я почав парирувати, вона змінила тактику. Вона діяла інстинктивно, і я пропустив ще кілька ударів. Тут уже я почав захищатися всерйоз і виявив, що швидкість у неї просто зміїна. Якби вона була більшою і сильнішою, це був би, якщо ти розумієш, справжній матч.

— Розумію.

— І тут вона знову змінила тактику і вліпила мені звірячий удар в пах. Дуже навіть чутливий.

Мікаель кивнув.

— Ну, я у відповідь теж ударив і влучив їй в обличчя. Тобто не те щоб по-справжньому заїхав, а так, легенько тицьнув. А вона мене у відповідь у коліно ногою. Тобто дала мені прикурити! Я був утричі вищий і міцніший за неї, і в неї взагалі не було жодних шансів, але билася вона зі мною не на життя, а на смерть.

— Ти її роздражнив.

— Потім я зрозумів. І мені було соромно. Я хочу сказати, що ми ж розвісили афіші, намагалися залучити до клубу молодь, і тут приходить вона і проситься цілком серйозно, щоб її навчили боксу, а її зустрічає зграя мужиків і починає з неї знущатися. Я сам би з’їхав з глузду, якби хтось отак повівся зі мною.