Засліплення

Кін добре володіє своєю мовою. Думки його час від часу збиваються на науку. Він знов підступив до неї дуже близько. Як гаряче хочеться йому повести мову про науку! Вона — його батьківщина. Та він щоразу спиняє себе — раюватимеш потім, коли повернешся додому, каже він сам собі, книжки чекають, статті чекають, ти згаяв силу часу. Його воля завертає всі дороги назад — до того місця на підлозі біля письмового столу. Коли він бачить свій стіл, обличчя його ясніє, він усміхається до покійниці, вона — образ, не марево. Сповнений любови, він затримується біля неї. Подробиці, пов’язані з живими, він швидко забуває, його пам’ять працює лише тоді, коли перед ним книжки. А то він залюбки змалював би її докладніше. Її відхід — річ не буденна. Це — подія. Це — остаточне визволення жахливо зацькованого людства. Помалу Кіна починає дивувати власна ненависть. Тереза її не варта. Хіба можна ненавидіти жалюгідний кістяк? Вона сконала швидко. Тільки запах, яким відтоді просякли книжки, заважає йому. Доводиться приносити жертви. Він придумає, як цей запах знищити.

Поліцейським уже давно ввірвався терпець. Ще слухають вони тільки з поваги до свого коменданта; а тому ніяк не вдається повернути цей допит у тверезе русло. Тепер, коли перемога вже, як завжди, в його руках, проза йому не до шмиги. Тепер йому кортить попорпатися в нових краватках (усі вони — тільки в одному примірнику, чистий шовк гарантовано) й вибрати собі найкращу, бо він має смак. Його знають в усіх крамницях. Він ладен перебирати краватки годинами, він уміє їх приміряти, не зім’явши. Тому цей товар йому довіряє кожне. Дехто надсилає йому зразки додому. Цього він також не любить. Він міг би цілісінький день стояти в крамниці й розмовляти з продавцями. Коли приходить він, на решту покупців вони вже не звертають уваги. Його робота — то джерело цікавих історій, які він і розповідає. Таке люди слухають завжди залюбки. На жаль, у нього обмаль часу, а то він міг би заробляти на цьому гроші. Завтра він вийде прогулятися. Шкода, що сьогодні не завтра. Слухати він мусив би на кожному допиті. Він не робить цього принципово, позаяк однаково вже все знає. Цього типа він викрив, його, коменданта, не обведе круг пальця ніхто. Нерви в нього ні к лихій годині, це через те, що він так довго на цій службі. Проте він може бути задоволений. Він чогось таки домігся й наперед тішиться новою краваткою.