Риль. Любов дракона
- Автор: Боброва Екатерина Александровна
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Любовно-фантастические романы
Электронная книга - «Риль. Любов дракона». Краткое содержание книги:
І нікого не цікавить, що ти маг-перволітка, який не вміє відкривати портали і не знає меж своїх можливостей. Просто виявилася не там, де треба? Спробуй пояснити це ящурам, а заодно довести, що твій народ не винен в їх загибелі, бо інакше ти ввійдеш в історію, як перша, хто вступила на стежку війни з крилатими. Ну а якщо в процесі розслідування тобі сподобався один з драконів, вибач, мила, це твої особисті проблеми. Справи важливіші.
Ванна кімната, де її залишили, була оброблена просто, але витончено, а головне — в ній була гаряча вода. Ось що їй зараз потрібно, щоб змити бруд не тільки з тіла, але й душі. Риль рішуче взялася за мочалку. Нехай не залишиться навіть сліду від брудних рук Харзера. Заспокоїлася вона тільки коли промите волосся більше не нагадувало пташине гніздо, а зі шкіри зникла дратівлива стягнутість від морської солі.
Риль з цікавістю оглянула своє відображення в дзеркалі.
Кестірон був майстром своєї справи і чудово її підлатав, хоча і виклався, напевно, пристойно. Але всі порізи затягнулися до подряпин триденної давності, внутрішні пошкодження і гематоми зникли, а ось сил на обличчя, схоже, не залишилося. Губи лякали своїми розпухлими розмірами, на вилиці красувався фіолетовий синець рожевого відтінку, обіцяючи незабаром переповзти під око.
«Красуня!» — задоволено кивнула своєму відображенню Риль. А ще хтось сподівався, що дракони її за гарні очі рятували. Зараз очі стануть ще симпатичнішими, коли під одним з них фінгал проявиться.
Загорнувшись у чоловічий банний халат так, що тільки ніс стирчав з-під чорної махрової тканини, дівчина випливла в спальню. Спальня була порожня, але на ліжку її чекав сюрприз: дивовижно красиве зелене плаття, якраз під колір її очей. Риль із захопленням провела рукою по м'якій повітряної тканини. Зелений — її улюблений колір. У поєднанні з ним каштанове волосся набуває благородного відтіноку, а очі починають сяяти, немов смарагди.
Коридор вивів дівчину на широкі сходи. Знизу долинали чоловічі голоси і характерний дзвін посуду. Риль впевнено попрямувала вниз. Для того щоб розібратися з мотивами драконів, їй потрібна інформація. Запахи, що йдуть знизу, натякали на те, що можна поєднувати приємне з корисним — розвідку і прийом їжі. До того ж слабкість після зцілення нікуди не зникла, а сили дівчині ще знадобляться.
В їдальні за довгим столом, застеленим сліпучо-білою скатертиною, сиділи три її рятівника і ще три незнайомих дракона. Обидві трійки сиділи по різні боки столу, як по різні боки кордону, зосереджено поглинаючи їжу, не забуваючи при цьому стиха стежити один за одним.
При появі дівчини столові прилади були відкладені в сторону. Ластіран, вставши з-за столу, зробив крок до завмерлої на порозі Риль.
— Прошу, — їй простягнули руку, — зізнатися, я підозрював, що зелений колір тобі до лиця, але дійсність перевершила всі мої очікування.
Від компліменту, а скоріше від пильних поглядів шести чоловіків у дівчини спалахнули рум'янцем щоки. «Спокійно!» — скомандувала собі. Раз вже доля звела її з драконами, імунітет від драконівської чарівності доведеться виробляти на ходу. Але як важко встояти, адже чарівність у них в крові.
— Дякую, — ввічливо подякувала Риль, — і за комплімент, і за сукню. Ваш смак бездоганний.
Дракон відповів задоволеною посмішкою. Риль взяли за руку, підвели до столу і урочисто посадили на чільному місці.
— Дозволь представити моїх гостей, — почав Ластіран. Риль, на свій сором, його майже не чула. Вся увага була поглинена розмаїттям обідніх страв. О, як чудово пахне ота запечена риба або заливне з незрозуміло чого з ніжно-рожевими шматочками м'яса.
— Ерльханц, — дракон, який сидів поруч з дівчиною, витончено вклонився, — Гестер і Разіндарф, — підвелися два інших дракона. Гостя на автоматі кивала у відповідь, мимоволі вишукуючи найапетитніші шматочки на тілі драконів. Як же по-звірячому хочеться їсти!
Ластіран, помітивши голодні погляди гості, підсунув до неї білу чашу, накриту кришкою. Риль квапливо, трохи тремтячою від голоду рукою, зняла кришку і розчарувано зітхнула. Перед нею був суп. У ледь підфарбованій воді плавали якісь слизькі грудочки чогось білого.
— Гм, це що? — вона гидливо тицьнула ложкою в нудотну на вигляд рідину.
Кестірон співчутливо посміхнувся і запитав:
— Скажи, Риль, коли ти їла в останній раз?
— Добу тому, напевно, — напружила дівчина пам'ять.
І сама здивувалася — всього лише добу, а здається, цілу вічність провела в цьому світі.
— Зараз уже вечір, ти проспала цілий день. Зцілення пройшло не так добре, як нам хотілося б. Боюся, можливі ускладнення. Тому сьогодні поживна їжа для тебе протипоказана.
Сперечатися з цілителем нерозумно, псувати його працю — ще нерозумніше. Риль піднесла ложку до рота. Зі здриганням проковтнула. Супчик для хворих виявився на смак нічого, тобто ніякого смаку в ньому не було. «Хоч би посолити, чи що, — бурчала про себе Риль, — самі собі повні тарілки накладають, а мене слизькою водою годують», — спробувала вона образитися. Але в душі панувала незвична порожнеча, немов все емоції стерли, і це «все одно» лякало більше, ніж пережитий полон, камера і катування.