Велика маленька брехня

Маделін розлютилась. Вона ж лише хотіла допомогти! Та й «порядкуй у своїй хаті» — прозвучало так старомодно! З часу конфлікту навколо походу до театру для обдарованих дітей взаємини між нею та Ренатою були доволі прохолодними, хоча формально вони все ще залишалися подругами.

Власне, Рената подобалася Маделін, але з самого початку у їхніх стосунках було щось змагальницьке.

«Я б здуріла, якби мусила сидіти вдома і займатися дітьми», — казала Рената Маделін по секрету, і це не мало б ображати Маделін, бо ж та не сиділа вдома, а працювала півдня. Та однак підтекст був наступний: Рената — розумниця, її мізкам потрібна активність, бо ж у неї кар’єра, а у Маделін — робота.

Не полегшувало справи і те, що старший Ренатин син Джейсон був відомим у школі через перемогу у шаховому турнірі, а син Маделін Фред — тим, що був єдиним сміливцем в історії школи Пірріві, котрий видерся на величезну смокву на шкільному подвір’ї, а потім стрибнув з дерева на неймовірну відстань на дах музичного кабінету, щоб дістати тридцять чотири тенісні м’ячики (аби зняти його з даху, довелося викликати бригаду рятувальників. Авторитет Фреда у школі був захмарний).

— Мам, це не важливо, — Амабелла подивилася на маму очима повними сліз. На шиї бідолашної дівчинки Маделін побачила червоні сліди від чиїхось пальців.

— Ні, це важливо, — відказала Рената. Вона обернулася до Джейн:

— Будь ласка, змусь свого сина перепросити.

— Ренато, — звернулася до неї Маделін.

— Не лізь, Маделін.

— Так, Маделін, не думаю, що нам слід втручатися, — зауважила Харпер, котра очікувано трималася поруч із Ренатою та погоджувалася з усім, що та казала.

— Мені дуже шкода, але я не можу змусити його вибачатися за те, чого він не робив, — сказала Джейн.

— Твій син бреше, — відрізала Рената. Її очі горіли за скельцями окулярів.

— Не думаю, — відказала Джейн та підняла голову.

— Мамо, я хочу додому, будь ласка, — сказала Амабелла. Вона знову почала схлипувати. Дивна французька нянька, котра увесь цей час мовчала, взяла її на руки, і Амабелла охопила її талію ногами та утнулася носиком у шию. На чолі Ренати пульсувала вена. Вона стискала і розтискала кулаки.

— Це абсолютно … неприпустимо, — сказала вона бідолашній панні Барнс, котра, мабуть, дивувалася, чому у педагогічному коледжі їх не навчали, що робити у таких ситуаціях.

Рената нахилилася так, що її обличчя було за кілька сантиметрів до обличчя Зіггі.

— Якщо ти хоч коли-небудь знову торкнешся моєї дівчинки, у тебе будуть великі проблеми.

— Гей! — гукнула Джейн.

Але Рената її проігнорувала. Вона випросталася і звернулася до няньки:

— Ходімо, Джульєтто.

Вони подалися через дитячий майданчик, тоді як інші батьки вдавали, що дуже зайняті своїми дітьми.